Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон 📚 - Українською

Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скрипка «Спіріт Лейку»" автора Клер Бержерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 96
Перейти на сторінку:
три сім’ї. Як і вони, ці люди хотіли втекти до нейтральної країни.

Після повернення до Монреаля Миколу і Петра як підривних елементів запроторили до першої відкритої для відповідного контингенту в’язниці, яку розмістили в приміщенні федерального бюро імміграції за адресою вулиця 172б Сен-Антуан. Озброєні солдати охороняли їх день і ніч.

Жінок і дітей відпустили після реєстрації. Через те що Ліна зі своїми пішла тихцем, не попередивши власника, вони змогли повернутися у свою квартиру. Коли дісталися дому, Оленині розчарування тим, що їхня пригода не мала очікуваного завершення, притлумив лист від батька, який вона знайшла в скриньці, — його туди кинули, коли їх не було вдома.

— Якби ми не були змушені повернутися до Монреаля, ви б не отримали лист від Антона, — зраділа Ліна. — Сподіваюся, що в нього добрі новини, і він повідомляє, що незабаром приїде!

Сама не своя від радості, Олена відкрила пом’ятий конверт. Лист було відправлено 27 липня, наступного дня після того, як Австрія оголосила війну Сербії.

Дорогі мої діти!

З усього серця бажаю, щоб ви лишалися в доброму здоров’ї, і я впевнений, що зустріч, яку вам приготувала Канада, гідна цієї гарної й великої країни.

Я нарешті продав свою фабрику, дешевше, але хоча б скоро приїду до вас. Лишається тільки завірити продаж у мого нотаря, з яким у мене і мого покупця зустріч завтра. Як тільки мої справи буде вирішено, я поспішаю до Англії й сідаю на перший корабель до Канади.

Видається, що тут війна неминуча. Сербія відкинула ультиматум нашого імператора, і боюся, що Францу Йозефу не лишається іншого вибору, як взятися за зброю.

Серце моє б’ється частіше від думки, що незабаром вас побачу. Привіт від мене Олегу й Тефанякам. Я безмежно їм удячний.

Ніжно вас цілую.

Ваш батько

Антон

— Яка добра новина! — скрикнула Олена.

У захваті вона потягла Віталія, і вони почали танцювати посеред кухні.

— Тато приїжджає! Тато приїжджає! — повторював хлопчик.

Толя, сидячи на підлозі, дивився на них і нічого не розумів, але насолоджувався їхньою веселістю. Дівчина взяла скрипку й заграла мелодії своєї країни. Поліна теж приєдналася до їхніх веселощів, вибиваючи ритм долонями. Тільки Ліну загальне піднесення не зачепило; ясно, що приїзд Антона Ловенця обіцяв краще життя, давав упевненість, що вони виберуться зі скрути, але вона воліла краще дочекатися його, а потім радіти. Лист було відправлено більше як місяць тому. Скільки всього сталося звідтоді!

Її сумніви зовсім скоро підтвердилися. Вересень минув без новин від Антона, уже й осінь вистромила носа в розмаїтті кольорів, але й із першими заморозками жінки ходили на народні супи щодня, щоб дістати трохи хліба, овочів, а іноді й невеличкий шматочок м’яса. І поспішали повернутися додому, щоб не надто довго терпіти образи від канадських матерів, які обзивали їх крадійками їжі й кричали, щоб вони поверталися до своєї країни.

Олена грала на скрипці у церкві щонеділі. Щоб віддячити їй, кюре Бельвіль давав щоразу кілька центів. Він шкодував, що іммігранти опинилися в такій безрадісній ситуації, з тим, що єдиною їхньою помилкою було відгукнутися на політику Канадського Домініону, який їх запросив «скуштувати» процвітання у вільній країні. Приїхавши сюди, щоб знайти прихисток, вони втрапили в хаос, схожий на той, що був у їхній вітчизні.

Поліна і далі працювала в ресторані, але з її невеликим заробітком разом із тим, що заробляли її мати й Олена, вони навіть не могли заплатити за квартиру. Наближалася зима, і страх перед холоднечею все наростав.

Американський Генеральний консул пообіцяв допомогти українським сім’ям, у яких чоловіків ув’язнили і у яких закінчилися гроші. Перед обличчям усе більшого знедолення господар будинку запропонував їм зменшити плату за житло, доки він знайде когось на їхнє місце або доки вони отримають обіцяну допомогу.

Віталія не взяли в школу, мотивуючи тим, що вже минув час для запису. У сестри ж склалося враження, що дирекція навчального закладу боялася, щоб юний українець не став джерелом конфлікту. Тож вона навчала його сама вдома, віддаючи цьому передобідній час. Після цього хлопчина йшов гуляти. Насправді ж Віталій ішов у порт і гуляв по причалу в надії побачити корабель, на борту якого приплив батько.

Якось гуляючи, хлопчина помітив, що з підвід падає вугілля, і ніхто на це не звертає увагу. Він розповів Олені, яка відразу ж вирішила скористатися нагодою. Озброївшись полотняною торбою, брат і сестра намірилися збирати, скільки зможуть знайти, й приносити додому свої дорогоцінні знахідки.

— Ти маленький розумник, зробити таке відкриття, — повторювала Олена йому. — Я пишаюся тобою!

Дитя сповнилося гордості, бо визнали його внесок у спільну справу.

Якось теплої післяобідньої пори, назбиравши вугілля, скільки змогли, брат із сестрою сіли на лавку під великими в’язами, там, де у своїй новій країні Олена вперше грала на скрипці. Дивлячись на річку, вони віддалися ностальгічним думкам.

— Думаєш, ми знайдемо тата, і він забере нас до нашого гарного будинку в Калуші? — спитав Віталій, притулившись до сестриного плеча. — Я скучаю за ним, а ще, я боюся.

— Потерпи, він незабаром приїде, — відповіла Олена, змушуючи замовкнути власні страхи. — Ти ж знаєш, у нас там війна. Потрібно почекати, коли настане мир, перш ніж повертатися в Україну.

— Тато казав, що Канада гарна й гостинна. Мені ж здається, що тут холодно й люди злі до нас.

— Вони такі, бо йде війна. Страх змінює світ.

— І через неї тато поки що не з нами?

— Звичайно. Інакше вже б давно був тут.

— Тоді я ненавиджу армії й битви. Я більше не гратимуся своїми олов’яними солдатиками!

— Згадуй щось приємне, коли ми жили в Калуші, — порадила Олена, цілуючи його в лоба. Тоді ти менше сумуватимеш.

— Ми візьмемо сьогодні ввечері рамку з фото тата і мами у Венеції й понесемо до себе в ліжко. Ти згодна, Алю?

Дівчина посміхнулася до молодшого брата, шкодуючи, що не може повернути йому минуле щастя.

— Ти пам’ятаєш маму? — запитав Віталій, бо я без фото не можу уявити її обличчя.

— Тобі ледве виповнилося п’ять, коли вона померла. Звичайно, ти забув той час, коли вона жила з нами. Мої спогади теж блякнуть під впливом часу, її образ стає все більш розмитим. На щастя, тато подарував нам це фото.

* * *

Одинадцятого жовтня, як і щонеділі, відколи заарештували її чоловіка і старшого сина, Ліна прийшла до

1 ... 14 15 16 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"