Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 13. Навчання Кіро, що за розмова?! Що ти їм уже наобіцяла? - прогарчав Джаред, зайшовши в кімнату разом з іншими перевертнями. Та нічого я не обіцяла ... поки що ... - я пройшла вперед і сіла на підвіконня, діставши цигарки з куртки Майка і запаливши. - Потрібно подумати… Я знаю, що це була за розмова. - сказав Рексар і я підняла на нього погляд. – Вони намагалися її завербувати. Кіру?! У відьмаки? - вигукнув Лука. Ні. Мова про навчання, правда? - запитав у мене Рексар, на що я кивнула. - Підучать нашу дівчинку здібностями користуватися. І станемо ми тобі не потрібні, так Кіро? - сумно посміхнувся Джаред. Не говори дурниць! - я посміхнулася, зістрибнула з підвіконня, підійшла до Джареда і ніжно поцілувала його в щоку. - Ви завжди будете мені потрібні. Всі ви! - обернулася я до збентежених найманців. Закінчуйте ці телячі ніжності. - невдоволено буркнув Рексар. - Ми тебе тут не залишимо! Хлопці, це складний вибір... я не довіряю цим відьмакам. - я потерла шию, на якій залишилися сліди пазурів, але швидко сховала їх за волоссям. - Але навчитись мені треба. Ви самі знаєте, що я можу, але контролювати це мені складно... На емоціях я перетворююся... На машини для вбивств. - підрезюмував Майк і я блиснула на нього очима, але все ж таки кивнула. А ти гадаєш, що вони зможуть тебе навчити? Це ж загублені знання! - все ще сумнівався Джаред. Не такі вже й загублені... — тихо сказав Рексар і всі глянули на нього. - Я давно думав, щоб привезти сюди Кіру. Але зараз був до цього не готовий. Відьмаки мають велику бібліотеку з дуже древніми томами. У цих стінах жили такі істоти, про яких ми й не чули. Та і.. - від задумливо потер потилицю. - Не думаю що є шанс відмовитись від цієї пропозиції на мирних умовах…  Ну, отже вирішено! - вигукнула я. Нічого не вирішено! – перебив мене Рексар. - Я все ще проти того, щоб залишати тебе одну серед відьмаків. Рексар, ну що вони зроблять? Вб'ють мене? - м'яко посміхнулася я, підійшовши до чоловіка. Є речі і гірші за смерть… - тихо сказав він. Рексар, все буде гаразд, обіцяю. І не з таких колотнеч вибиралася. - я погладила його за вухом. - Мені дійсно потрібне це навчання. Гаразд, - через пару хвилин тиші сказав Рексар. - Але щоб завжди була на зв'язку! Ледь що - ти дзвониш, пишеш, голуба відправляєш, мені байдуже! Ми прилетимо на перший поклик. – суворо сказав він. Добре, матусю! - засміялася я, за що тут же отримала ляпас по попі. Я не жартую, Кіро! Будь на зв'язку! - загарчав Рексар. Добре Добре! Я зрозуміла! ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍