Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

  Легкий стук в двері відволік мене від вікна. З нього відкривається вид на огорожу, всередині якої табун коней біжить на схід, махаючи своїми розкішними гривами. 
— Можна? — голова Ріка несміливо заглядає всередину. 
Мовчу, дивлячись на нього через плече. Я не злюсь на нього. Я співчуваю. Ну гаразд, може злюсь, але зовсім трішки. Все-таки, якби він перед відʼїздом закинув мені хоча б якусь їжу і попередив, то я не була б на межі божевілля.    Зранку в мене почались місячні. Поки що я порвала футболку  на клаптики, використовуючи, як прокладки. Камʼяний вік.
— Бет, я гадав, що до вечора повернусь, — він зайшов, закриваючи за собою двері. — Але моя мама, вона…— голос чоловіка затремтів. 
— Знаю, Кайл мені розповів, — я розвернулась і підійшла, несподівано (навіть для себе), обійняла чоловіка. — Я дуже співчуваю твоїй втраті, Ріку. 
— Вибач, — він поклав руки на мою спину і кострубато погладив гострі лопатки. — Я знаю, в якому стані ти була. - він відсторонив мене, тримаючи за плечі і подивися прямо в очі. - Брі забрали соціальні працівники, я забув про все на світі, коли отримав дзвінок з лікарні. Ти була без води та їжі шість днів, — Оглядаючи моє тіло, чоловік додав. — Так схудла, виглядає жахливо. 
— Дякую, Ріку, мені дуже приємно, — я вичавила щось подібне на усмішку. 
— Ти зрозуміла про що я. Обіцяю, що готуватиму для тебе будь що, лише попроси, — він відкашлявся і ступив два кроки назад. — Хочу тебе з деким познайомити. Спускайся на сніданок за п’ять хвилин. 
— Гаразд.

Я не люблю дітей. Точніше, не відчуваю нічого «такого», коли думаю про них. Ось так просто. Ніколи не ставила за ціль мати їх в майбутньому. Подруги говорили, що коли вони дивляться на дітей, то щось оживає всередині них, хочеться піклуватись, захищати, голубити. Для мене це просто маленькі люди. До того ж, не впевнена, що мені під силу виростити когось, закласти в голову правильні цінності та етичні маркери. Я сама з собою не ладна розібратися. А тут окрема людина, яку ти формуєш, заповнюючи, як чистий аркуш. 
Не хотілося мені ставати нянькою для когось, але в цих обставинах я буду рада компанії навіть маленької людини.

Пахне беконом та яєчнею. Я спускаюсь на перший поверх, одягнена в шорти і топ. На мій подив, Кайл тут, сидить за столом і говорить щось Ріку, поки той порціонує сніданок. 
— О, Бет, ось і ти, — каже Рік, коли я наближаюсь до них. 
З-за спинки стільця видніється руда маківка. 
— Бріліант, познайомся з Бетані, — чоловік підходить до доньки, беручи за ручку. —Вона буде твоєю компаньйонкою майже два тижні. 
Дівчинка несміливо спускається зі стільчика, притискаючи ляльку до грудей. Обертається через ліве плече, не відпускаючи батькову руку. 
Я завмираю на місці, дивлячись в її маленьке обличчя. Ліва сторона з веснянками і ямочкою на щоці, а права… вона більше схожа на пошматовану шкіру, яка обросла шрамами різних форм та товщини. Очі, такі небесно-голубі, що світяться зсередини. 
Я відчуваю, як горло спазмує. Намагаючись триматись, я опускаюсь навприсядки, аби бути на одному рівні з нею. 
— Ну привіт, красуне, — з усмішкою вітаюсь. 
— Я не красуня, — вона опускає очі, дрібними пальцями перебираючи сукню ляльки. 
—Ще й яка. Подивись, у нас волосся однакового кольору. - я вказую на своє пасмо. 
Бріліант підіймає світлі очі, з захватом розглядаючи мене, ніби під мікроскопом.
  Маленький натяк на усмішку зʼявляється на губах. Вона дивиться на тата, потім на мене. 
— Ти говорив правду, татку, — каже Брі.  
Вона підіймає свою косу, і дивиться на неї, а потім знову на моє пасмо, що вже тремтить в руці. 
— Ти красуня. А якщо в нас однакове волосся, то це означає, що ми схожі. Так? — запитує дівчинка, складаючи в голові нехитрий пазл. 
— Так, ми схожі Бріліант, — мій голос тримається рівно, проте на довго його не стане. 
— Тобто ти, як моя мама? Татко завжди каже, що я схожа на маму, — радість запалює її очі. — Вона зараз ангел. 
Я дивлюсь на Ріка знизу вверх. Він знизує плечима, відчуваючи, що мені незручно так само, як і йому. 
— Ні, твоя мама, вона… Вона найкраща, набагато красивіша за мене. І ти дуже на неї схожа, справді, — це часткова брехня, адже я не знаю, якою була дружина Ріка. 
— Я вже забула, як тебе звати, — жвавішим тоном каже дівчинка. 
— Мене звати Бетані, але ти можеш казати просто Бет. 
— Тоді ти можеш називати мене просто Брі, — Дівчинка простягає руку, я обережно тисну її у відповідь. 
— Що ж, дівчата, сніданок холоне, тому пропоную сідати за стіл, — каже Рік.

Ми снідаємо в тиші, слухаючи стукання приборів. На диво, Кайл їсть з нами. Не думала, що він взагалі людина та потребує їжі. 
— Я бачила коней, вони прекрасні, — говорю Ріку. 
— Так, це моє… захоплення, — каже Кайл. 
— Вирощуєш жеребців на продаж? Це і є твій бізнес? — запитую крижаним тоном, підіймаючи брову та підборіддя. 
— Ні, я катаюсь верхи, та й просто люблю кожного з них. Вони розумні та сильні. Дві риси, які я ціную в людях. 
— Ти їздиш верхи на справжніх конях? — з захватом кричить Брі. 
— Доню, веди себе гарно за столом, — тихо каже Рік. 
Так дивно, з донькою він… інакший.
— Якщо хочеш, можу і тебе навчити, — каже Кайл дівчинці, а мої брови повзуть на лоба. 
— Так-так-так! Дуже дякую. Татку, ти чув? — репетує вона. 
— Чув, проте Кайл дуже зайнятий, тому не розраховуй, що це буде вже сьогодні, або завтра, — попереджає доньку чоловік. 
— Я чекатиму скільки потрібно. Я ж тебе завжди довго чекаю, але ти приїздиш. Тому і це станеться, — як доросла, каже вона. 
Ми снідаємо під розповіді Бріліант. Схоже, вона розслабилась, і від тієї дівчинки, що соромʼязливо відреагувала на комплімент, не лишилося і сліду. 
От, Бетані, ти хотіла співрозмовника? Отримай, постав підпис. 
Ще раз нагадую собі: «Бійся своїх бажань, адже вони можуть здійснитися»

Так незвично бачити сонце, відчувати його палкі поцілунки на шкірі, прикривати очі рукою, ховаючись від прямого проміння. 
Брі грається на траві, влаштовуючи своїм лялькам чаювання. Ця дівчинка не сумує на одинці сама з собою, видно, що вона звикла до такої компанії. Я сиджу на лавці, спостерігаючи, щоб вона не йшла до огорожі з кіньми, що якраз неподалік пʼють воду.
Рік підійшов і сів поруч. 
— Вибач, що не попередив, — каже він. 
— Про що? — перепитую, прикриваючи очі від яскравого сонця долонею.
— Про обличчя, — він кладе лікті на коліна, спираючись. - Дякую, що сказала це. 
— Я і правда вважаю, що вона красуня, Ріку, — відповідаю я.
— Бет, — він дивиться на мене. — Ти навіть не уявляєш що цим зробила. Вона тільки і щебетала про те, що схожа на красуню, тому і вона красуня. Це її нова мантра. 
— В неї все буде добре, суспільство трансформується, люди стають більш толерантними, — кажу так, ніби сама в це вірю. 
— То ти в нас оптимістка? 
— Інакше я не вижила б тут. 
Обличчя чоловіка спотворило співчуття. 
— Я досі гадаю, що ти занадто швидко мене пробачила. 
— Це моя погана риса — пробачати занадто швидко. 
Ми довго спостерігаємо за його донькою, і я наважуюсь запитати. 
— Як це сталося, Ріку? 
Він розуміє про що я. 
— Ми поверталися додому. Рікі була за кермом, — він заплющує очі, а я лише зараз усвідомлюю. Рік та Рікі, пара, що склалася самою долею. — Я звільнився зі служби після поранення. Морські котики — можна вижити, якщо обійдеться каліцтвом, — він підіймає великий палець вгору. —Напередодні Кайл запропонував мені роботу. Я розповів їй по це. Ми сварилися, вона кричала, що не хоче жити в постійному страху. Бріліант спала в дитячому кріслі. Я просив її припинити, поговорити про це вдома. Десяток разів пошкодував, що розповів про все в дорозі, — Він схилив голову, стискаючи пасма руками. — Останнє, що я памʼятаю — світло фар. Я, немов, олень на дорозі, не міг відвести від них погляду, спостерігаючи, як воно наближається, у вікно водійського сидіння. Рікі щось кричала, а за її головою з кожною секундою все ближче і ближче, наближалася смерть. Я думав, що краще б ми всі тоді загинули. Це думка егоїстичного ідіота, знаю, — він прокоментував мій вираз обличчя. — Знаю, що маю рухатися далі, заради неї, — чоловік глянув на доньку, яка сміялась з діалогу ляльок, що сама ж і придумала. — Я роблю все, аби мати гроші на її операції та подальше безхмарне життя. Кайл щедрий, платить мені навіть більше, ніж я заслуговую. Він допоміг з першою операцією, яка зберегла їй око, хоча, я на той момент, навіть не дав згоду працювати на нього. 
Ніби відчуваючи, що розмова про нього, Кайл підійшов до чорного, високого жеребця в огорожі, гладячи широку шию. Він одягнув жокейські штани та чоботи. Питання до всесвіту: навіщо чоловікам мати настільки привабливу задницю? 
Поки Рік щось говорив, я не могла відвести погляд від того, як Кайл сідлає коня: впевнено затягує ремені, обережно фіксує паски. Я уявляла, як він затягує ці паски на мені, а потім… І знову добрий день, Бет. Ти невиправна! 
Він одним порухом опиняється зверху, перекидаючи ногу через сідло. Спина рівна, погляд вперед. Якби впевненість була людиною, то мала б саме такий вигляд. Кінь крокує в протилежний від нас бік, а потім пускається галопом, підіймаючи за собою хмару куряви. 
— Ти мене не слухала? — цікавиться Рік. 
— Що? - ніби виходячи з гіпнозу протягую я. 
— Я мушу поїхати, багато справ назбиралось за ці дні. Запитував, чи не буде наглістю попросити тебе вкласти Брі в ліжко, якщо я не повернусь до десятої. 
— Я не знаю, як вкладати дітей спати, — зізнаюсь, стискаючи плечі. 
— Нічого складного, вона дуже самостійна. Просто побудь поруч, прочитай казку, поки вона не засне. Цілий день на свіжому повітрі зіграють тобі на руку. Хвилин десять і вона мирно сопітиме, — пояснює чоловік. 
— Що ж, звучить не так вже й складно. Гадаю, впораюсь, — жмурячи очі від сонця кажу я. 
— Бет, якби я міг, то відпустив би тебе. Вибач, що я скований зобов’язаннями. 
— Все гаразд, Ріку, в кожного своя робота, і він мусить її виконувати, — я оглянула його обличчя. — Хоча зізнаюсь, твоя — доволі паршива. 
  Він вибухнув сміхом, демонструючи зуби. Бріліант поглянула на нас та помахала ручкою.