Читати книгу - "Коли починається дощ , Майя Молчанова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ось бачиш? Почалося... –підіймаючи до гори очі, каже Олена. - Та йду я, йду. Всі у воду!
З криком "Ура" діти мчать до моря.
Для мене весь цей гам-тарарам - щось дивне, але, зізнаюся, кумедне. Завжди хотіла братів і сестер, а росла одна в сім'ї, заводячи собі від нудьги та самотності усіляку живність. У цій же сімейці, відчуваю, нудьгувати нікому не доводиться. Не встигаю я схаменутися, як уже разом з усіма пірнаю в море.
Весь день перетворюється на калейдоскоп маленьких подій.
Ми плаваємо, пірнаємо, дуріємо. Поки Мишко розпалює мангал, а діти граються, дістаючи питаннями Артема, Олена зі щасливим обличчям витягує нас до надувного човна.
Я вперше пливу морем. Чи човни теж ходять? Не важливо. Ми пливемо-йдемо вздовж берега. Крізь тонке гумове дно відчуваю перекати хвиль. Пальці від солоної води стали схожими на мочалки, але це такі дрібниці. Особливо в порівнянні з тим, що згодом я розумію: нас починає зносити в море.
Андрій гребе, а човен зносить та зносить.
- Так… Ну що, Олена, стрибай.
Я нерозумінням дивлюся на нього. Тут до берега метрів двісті може більше. Да-ле-ко одним словом. І, тим не менш, Олена хмикнув "Ну і стрибну" дійсно пірнає у воду!
- Ти чого! - обурююсь я, коли вона зникає під водою. - Пірнай, рятуй її!
Але Андрій лише посміхається незрозуміло чому.
Раптом Олена виринає і, голосно пирхаючи з задерикуватою усмішкою, точнісінько як у близнюків, заявляє: глибина величезна!..
- Залізай назад, я допоможу - простягаю їй руку.
- Дякую, не варто, - з цими словами вона посміхається і стає так, що вода дістає їй максимум по груди. Тут мілина! - Знаєш, ти мені подобаєшся - і додає, дивлячись вже на брата - схвалюю.
– Вона завжди така? - запитую ошелешено, спостерігаючи, як Олена впевнено гребе до берега, періодично просто крокуючи на мілинах.
- Насправді ні, але... - Андрій наче намагається виправдатися. Смішний.
- Ти не зрозумів, - перебиваю його я. - Я в захваті! Завжди мріяла про велику родину…
Сказала і відвернулась до моря, щоб «не бачити» погляду, що став задумливим після моїх слів, однак встигла помітити усмішку, що майнула, на його губах, і теж посміхаюся.
Дякую тобі, Дощ, за цей день і цю зустріч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли починається дощ , Майя Молчанова», після закриття браузера.