Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт 📚 - Українською

Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Баришник дур-зіллям" автора Джон Сіммонс Барт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 364
Перейти на сторінку:
того запалу. Хай там як, але ти — мій син, до того ж мій єдиний син, і якщо мені й хотілося б мати кращого сина, то й ти міг би бажати собі кращого отця. Не така вже це й проста справа — бути добрим батьком.

— Я перед вами в боргу і маю вам багато чого пояснити.

— Вважай, що твій борг скасовано, — сказав Ендрю, — бо й для цього у мене також уже немає сил. Недоладній дитині личить каятися, а недоладному батьку годиться пробачити, тож покладімо цьому край. Стривай-но лишень, мені чимало треба тобі розповісти, а я ледве дихаю. Отамо на столі лежить документ, який я нашвидкуруч склав учора, коли світ здавався дещо похмурішим, ніж сьогодні. Якщо твоя ласка, принеси-но його сюди.

Ебенезер вчинив, як було велено.

— Отепер, — сказав батько, тримаючи папір на віддалі від Ебезенера, — перш ніж я покажу його тобі, скажи по правді, чи готовий ти припинити пурхати з місця на місце та почати нести свій жереб, як воно і личить чоловікові? Якщо ні, то можеш покласти це там, де взяв.

— Я зроблю все, що ви забажаєте, пане, — стримано сказав Ебенезер.

— Бігме, на це було б годі уповати! Місіс Твіґґ частенько казала, що англійським немовлятам не варт давати французької цицьки, і пояснює твою безпутню вдачу впливом французького молока на англійську кров. Проте я завжди сподівався, та й зараз маю надію, що рано чи пізно все ж побачу, що ти таки став мужчиною, одним словом, Ебен-Езером[21] нашого дому.

— Даруйте, пане! Маю визнати, я щось геть не збагну вас із цим французьким молоком та Ебенезерами. Мати ж моя не була француженкою?

— Ні, ні. Англійцями був ти зачатий, англійцем ти й народився, у цьому можеш бути певен. А, хай йому грець, до дідька того лікаря! Принеси-но мені люльку, хлопче, та сядь. Я повідаю тобі твою історію геть до цяти та поговоримо про справу, яка мене непокоїть над усе.

— Може, це буде не дуже розважливо — так виснажувати себе? — поцікавився Ебенезер.

— Невже? — насмішкувато спитав Ендрю. — Бо ж за цією логікою, то й жити — глупство. Ні, уже в могилі вдосталь відпочину.

Він підвівся трохи в ліжку, прийняв від Ебенезера люльку і, кілька разів із задоволенням затягнувшись димом, почав свою розповідь.

— Це трапилося влітку 1665 року, — сказав він. — Я зустрівся з Енн Боєр з Бессінґсгоу, твоєю матір'ю, та одружився з нею, коли приїхав до Лондона з Меріленду, щоб владнати деякі справи з купцем Пітером Паґґеном, який мешкає неподалік від Бейнард Касл. Залицяння тривало недовго, і, тікаючи від великої моровиці, ми сіли на бриг «Міцний», що відпливав до Меріленду з вантажем мануфактури та залізного краму. Того ж таки дня, щойно ми полишили мис Лізард, як потрапили в шторм, а решту дороги від острова Флореш до Віргінських мисів[22] дув сильний супутній вітер, чотирнадцять тижнів гойдало нас на хвилях, поки нарешті в грудні ми не зійшли на берег у Сент-Мері-Сіті, коли вже йшов третій місяць відтоді, як бідолашна Енн зайшла у тяж! Це було геть недоречно, адже, як тобі має бути відомо, кожен прибулець на плантації має певний час звикати до підсоння, загартуватися, і це може тривати декілька тижнів, там і стійкіші люди, бувало, не витримували. А вона ж була лише слабкою і тендітною жінкою, їй годилось би бути в приміряльні у швальні, а не в твіндеку! Тож і тижня ми не пробули в Сент-Мері, як застуда, яку вона підхопила ще на кораблі, перейшла в жахливу пропасницю. Негайно переправивши Енн через затоку, я привіз її до Молдену, і покої молодої перетворилися на кімнату для хворої — там вона, знесилена, у лихоманці, знемагала весь час своєї вагітності.

Ебенезер слухав і був неабияк схвильований, але не знав, що на це й сказати. Батько знову затягнувся димом.

— Усі, хто був у домі, — провадив він далі, — та і я також, очікували, що в Енн буде викидень або ж немовля народиться мертвим — така вона була слабка здоров'ям. Втім, про всяк випадок я вирішив подбати про мамку, бо ж знав напевне, що вигодувати дитину бідолашна Енн не зможе. Так трапилося, що одного лютневого дня я стояв біля пришибу корабельні; там, де тепер Кембридж, ведучи перемовини з плантаторами, коли раптом почув за спиною сильний сплеск у річці. Я озирнувся й побачив, як голова якоїсь дівчини йде під лід.

— Боже милосердний!

— Я, попри свою руку, був досить непоганий плавець за тих часів, та й до того ж ніхто, крім мене, не виявив бажання стрибати в цю льодяну купель, тож я, як стій, в перуці й в одязі стрибнув слідом за нею та тримав її на плаву, поки нас обох звідти не витягли. І ти думаєш, що за всі мої клопоти мені хоч подякували? Ця дівка, ледь оговтавшись, почала нарікати на своє спасіння та поносити мене за те, що я не дозволив їй втопитися. Це нас дуже здивувало, оскільки вона була доволі гарненькою, років шістнадцяти чи сімнадцяти, не більше.

— Як можна бажати покласти край тому, що ти ледь почала? — запитав я її. — Чимало щасливих історій мали поганий початок.

— Хіба не все одно? — відповіла вона. — Втім, мені немає за що вам дякувати; врятувавши мене від швидкої смерті потопельниці, ви прирекли мене на повільну смерть від холоду або ж на ще повільнішу від голоду.

Я б ще й далі розпитував її про причини, але раптом укмітив те, на що одразу не звернув увагу — а саме, що хоч обличчя її та руки були гострими та худорлявими, її черево було досить пухкеньким.

— A-а, тепер я збагнув, — сказав я. — Напевно, хазяїн послав тебе до сушарки взнати, чи визрів тютюн, щоб складати його до діжок, а якийсь наймит узяв і затяг тебе до комори?

Я сказав це лишень для того, щоб її подражнити, оскільки з огляду на її пошарпану вдягачку та на те, що вона була ще та замазура, я здогадався, що то колишня служниця. Вона не відповіла, похитала головою та ще дужче заплакала.

— Ну, гаразд, — сказав я, — тоді як не наймит, то,

1 ... 14 15 16 ... 364
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"