Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

Підтвердженням цього слугують результати досліджень. У ході експерименту гарвардські психологи Деніел Ґілберт і Джейн Еберт провели кілька дводенних майстер-класів з фотографії для студентів. Останні робили світлини на території університету та проявляли плівку за допомогою викладача. Наприкінці майстер-класу викладач попросив студентів обрати одну зі своїх фотографій для спеціалізованої художньої виставки в Лондоні: одній групі студентів оголосили, що їм треба обрати фотографію сього­дні ж, без змоги потім передумати та подати іншу; другій — обрати світлину зараз, але з умовою, що за кілька днів їм зателефонують і спитають, чи не мають вони наміру змінити власний вибір.

Цікаво, що, коли викладачі запитували студентів другої групи, чи не бажають вони замінити свої фотографії, дуже мало з них погоджувалося, тоді як після опитування групи тих, хто не могли змінити думку щодо фотографій, ці ж самі викладачі з’ясували їхню значно більшу задоволеність порівняно з групою тих, у кого така змога була. Чому б цим студентам почуватися незадоволеними, тим паче, що більшість із них зупинилася на початковому виборі?

Хоча ми інстинктивно надаємо перевагу рішенням, які можна змінити, а не тим, яких змінити не вдасться, у довгостроковій перспективі така гнучкість часто робить нас менш задоволеними. Ми воліли б мати змогу передумати — повернути новий телефон, перенести квитки на літак на інший день, відповісти, що «можливо» відвідаємо подію. Виявляється, що ми менше підтримуємо власний вибір, якщо відчуваємо, що спроможні його змінити (так само як студенти, які мали право замінити фотографії), а саме ця підтримка є найважливішою умовою щастя.

Як я вже говорила, коли ви щось остаточно вирішуєте, ваш мозок починає магічний процес раціоналізації, переконуючи вас у правильності вибору. Ви заднім числом приписуєте більше переваг тому, що обрали, та більше недоліків тому, від чого відмовилися. Студенти, яким потрібно було відразу остаточно обрати фотографію, більше не вагалися, тож у них негайно активувався процес раціоналізації. Ті ж, у кого була змога змінити свій вибір, провели тиждень, вагаючись та обмірковуючи різні варіанти, сумнівалися, тож навіть вирішивши залишити ту фотографію, яку обрали відразу, почувалися менш упевненими. Коли ваш мозок приймає щось і ви йдете далі, вам не доводиться страждати над рішенням.

Загалом ми хочемо ухвалювати рішення, які згодом зможемо змінити, але ті рішення, які змінити неможливо, роблять нас більш щасливими в довгостроковій перспективі. Якщо ви тримаєте поряд себе колишніх, до яких у вас потенційно може знову з’явитися любовний інтерес, ваш розрив стає рішенням, яке можливо змінити. Дайте собі змогу рухатися далі, позбувшись такої можливості.

То що, перечитували вчора ввечері повідомлення від колишнього? Якщо ви досі зітхаєте за ним і потайки замислюєтеся, чи не повернути його, спробуйте виконати шість простих кроків до заблокування того, до кого вам досі не байдуже.

1. Глибоко вдихніть.

2. Візьміть телефон.

3. Видаліть його номер.

4. Заблокуйте його. Заблокуйте його скрізь. Соціальні мережі, електронна пошта, ваше ліжко тощо. Якщо за вами стежить його мама чи сестра, заблокуйте їх також. (Це може здатися грубим, але ви захищаєте майбутнього себе від світлин, викладених матусею свого колишнього, на яких він стоїть під омелою поруч із кимось новим.)

5. Тепер насправді видаліть номер. Я знаю, що десь ви його та зберегли. Я почекаю.

6. Спаліть телефон. (Жартую, але хтозна, чи вам насправді варто якомога менше ним користуватися на початковому етапі сепарації.)

Може здатися, що це занадто. Що поганого в тому, щоб час від часу підглядати за ними в Інстаграмі чи у Фейсбуку? Ось іще більше доказів від психологинь Тари Маршалл та Ешлі Мейсон: в одній зі своїх наукових робіт Маршалл написала, що «контакти з колишнім партнером через Фейсбук можуть зашкодити процесу зцілення», Мейсон же виявила, що розмови з колишніми погіршують психічне здоров’я. І заради Бога, не спіть із колишніми! Мейсон також з’ясувала, що «секс із колишнім» ускладнює рух уперед. Тобто стеження за колишніми (або секс із ними) лише заважатимуть вам отямитися.

Тож зробіть собі послугу — спаліть той міст. Припиніть спілкуватися з колишніми! Позбавте себе змоги змінити рішення.

Ключові висновки

1. Невпевнені відкладають побачення, бо ще не почуваються на сто відсотків готовими та хочуть справити якнайкраще враження. Але позаяк ніхто й ніколи не почувається на сто відсотків до чогось готовим, вам просто потрібно колись почати.

2. Досконалість є брехнею. Усі інші також недосконалі — навіть та людина, з якою ви зрештою залишитеся.

3. Відкладаючи побачення, невпевнені втрачають нагоду вдосконалити власні навички спілкування та з’ясувати, з якою людиною вони воліють бути.

4. Ось як навчатися долати сумніви:

• установити собі кінцевий термін;

• підготуватися до нового життя, у якому будуть побачення;

• розказати іншим про свій план;

• вживатись у нову роль «того, хто ходить на побачення»;

• почати з малих цілей;

• ставитися до себе співчутливо;

• ПРИПИНИТИ СПІЛКУВАТИСЯ З КОЛИШНІМИ!

Розділ 6. Визначте свій тип прив’язаності

Я познайомилася з Вівіан на тренуваннях із барре-­фітнесу. Вона завжди приходила першою і, запально стискаючи сідниці, присідала вже до початку занять. Мені також здавалося кращим заздалегідь з’являтися на тренування, переважно щоб не мати мороки з пошуком гарного місця. Тиждень за тижнем ми так зустрічалися, удвох намагаючись не надто дратуватися, коли наш тренер запізнювався.

Одного ранку ми розговорились, і я з’ясувала, як багато між нами схожого. Виявилося, що маємо кількох спільних близьких друзів зі Східного узбережжя. Ми переїхали до Сан-Франциско одного й того самого року. А ще нам подобалося одне й те саме кафе по-сусідству, у яке ми взялися разом забігати після занять.

Саме в тому кафе Вівіан зізналася:

— Нікому з тих хлопців, що мені подобаються, не подобаюсь я, а ті, що їм я подобаюся, мені здаються нудними. — Коли ми чекали в черзі до замовлення, вона озирнулася та прошепотіла: — Що мені робити? Доведеться на комусь зупинитися?

Вівіан воліла не вважати себе тією, хто задовольняється наявним у неї. Вона займалася корпоративним піаром у великій компанії, працювала з тим, що називають «кризовими комунікаціями». Кризи вирували того року, як і кілька попередніх, тож Вівіан мусила завжди залишатися напоготові, налаштована на будь-яку судову тяганину чи замовлений матеріал у пресі. Вона тренувалася п’ять разів на тиждень, була радикальною веганкою та нещодавно отримала права на керування яхтою. Ця жінка контролювала все. Все, крім особистого життя.

Вівіан знала, що я тренерка з поведінки на побаченнях і консультантка із сумісності партнерів.