Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

       Дядько Осі, як завжди був не перевершеним, вечеря вийшла пальчики можна проковтнути. А за чаєм я бачила зацікавленість до нових гостей і  тихенько вислизнула на двір, прихопивши з собою горнятко м’ятного чаю.

Вечірня прохолода торкнулася розжареної за день шкіри, викликаючи натовп мурашок. Вмостившись на сходах  насолоджувалася тишею сутінок, які насували на місто. Вітерець доносив запах моря, проносячи його через молоді листочки дерев.

Квокчики снували по подвір’ю готуючись до сну.

Я поділилася з ними магією, представивши собі неначе розсипаю зернятка пшона, я кинула енергію, радісний писк пролунав з усіх усюд.

— Смачного малеча, — промовила я і з посмішкою зробила ковток гарячого чаю.

— Устино? — тихо гукнув мене Богдан.

Я повернула до нього голову і підвела очі.

— До тебе можна? —не рішуче запитав він.

—Сідай, — я посунулася на сходинках, звільняючи йому місце.

Хлопець вмостився досить близенько, не торкаючись його, я відчувала тепло, яке ішло від його тіла.

— Вирішив, трохи подихати перед сном. Там дядько Осі такий допит влаштував отим двом. Він ніколи не зустрічав різних перевертнів в одній сім'ї, уявляєш, — розповів він.

Я уважно слухала і ловила те тепло, що від нього йшло, моя магія потягнулася до його, бажаючи доторкнутися іншої сили.

Богдан тільки посміхнувся і зняв захист.

Магія пруткою змійкою потекла то бажаної енергії, коло парубка трішки завмерла в нерішучості, неначе чекала, що її таки запросять. Сила перевертня була масивною, наче широка річка, але привітно колихнулися дозволяючи пірнути до неї, моя енергія спритним струмочком, пірнула з головою. В мене всередині вибухнула радість і задоволення, магія була в захваті, чи не вперше їй дозволили так купатися у когось.

Це досить цікавий момент частина вашої сили може познайомитися з чужерідною, спілкуватися потім і впізнавати, цю людину чи не людину в майбутньому. Але це має бути двосторонній контакт, так просто мацати магію вам не дозволять.

Ось так ми і сиділи в купочці на ґанку і спостерігали за заходом сонця, всі лихі думки і переживання розтанули. Було тихо і спокійно, тільки в будинку велися звуки розмови та іноді я перехоплювати думки Роха.

— Агов, ви там не померли? — пролунав голос Андрія від дверей.

Я здригнулися від несподіванки, а Богдан тільки якось сумно подивився на товариша і відповів:

— Вже повертаємось, стає прохолодніше.

Хлопець підвівся і протягнув мені руку, а я згадала момент, що був в день і зашарілася.

— Ти йди, а я ще трохи посиджу, — відповіла я, хитаючи головою на його пропозицію допомоги.

Мені потрібно було перевести подих, бо магія в середині знаходилася бурею.

— Тоді добраніч, — він пильно подивися і пішов до будинку.

На порозі стояв Андрій і хитро посміхався.

— На добраніч, чаклунко, нехай тобі насняться перевертні, — він підморгнув і зник у будинку.

Богдан, щось промурмотів собі під ніс і пішов за товаришем.

Я залишилася на самоті. Лишком нишком і квокчики повлягалися на сон, лиш де інде чутно було цвіркунів.

Ніч вступила в свої права.

Прохолода ставати все сильніше, пора повертатися до будинку, але перед сном мені дуже захотілося почути природу.

Босоніж я стала на траву, ще тепла земля наче розпечена лави. Розпустила волосся в яке одразу пірнув вітерець, ще секунда дві і ось цей бам, світло місяця підхопила мене і понесли десь високо у небо. А ось я вже частина квітів, що закрилися на сон, через хвильку маленька мураха, що трудилася весь день, ще хвилинку і я десь високо в небі з молодим вітерцем, розрізую хмаринки. Купаюсь в сяйві зірок і молодого місяця, що привітно вітається зі мною, а внизу бурхливі хвилі нетерпляче чекають, що я пірну до них.

Я насолоджувалася цим польотом, це заспокоює, моя увага була прикута до неба, десь збоку блимнуло щось темне і холодне. Повернувши голову я нічого не побачила тільки хмари і море.

За хвилину мене пронизало тисяча льодяних голок, в кожну клітину тіла встромили холод неначе списа. Я заклякла, переляк охопив всю мене. Темрява підкрадалася з усіх сторін, більше не видно місяця та неба, зникло світло, мене все глибше всмоктувала ця безодня.

— Ну привіт, відьмо, —з усіх сторін пролунав неприємний голос, він наче кричав і шепотів водночас, він був і ззовні і в середині, він був темрявою і абсолютним злом.

Від цього мене наче струмом вдарило, я почала вириватися і намагалася кричати, та моє фізичне тіло зосталася далеко удома. Тут тільки я-магія і мене чує тільки огидне зло.

З темряви визирнули три ока, два як звичайні людські тільки огидні й лихі, а трете віщунське відкривалося повільно, його темна магія була болюча, вона вивертала все з тебе.

— Мені казали, що ти сильна, а переді мною дівчисько, —принизливо з огидою сказав він.

— Тим легше мені буде, спочатку я поглину твої сили, а потім і тебе, а потім все, що тобі любе , — його голос змінювався, ставав лютіше й задоволеніше одночасно.