Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський 📚 - Українською

Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В лабіринтах абверу" автора Петро Максимович Кропив'янський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 87
Перейти на сторінку:

— Не приховаю, що мрію про велику журналістську кар'єру. Заради цього на все готовий. Давайте, шеф, по руках. А далі видно буде. Доводилося мені вже з усякого казанця хлебтати. Спробую і з того, який ви пропонуєте.

— Тоді за наше знайомство і ваші майбутні успіхи!

З цими словами Філіппов дістав зі столу пляшку італійського вина. Налив гостям та собі.

— Сьогодні погуляйте, влаштуйтеся з мешканням, а завтра зранку — заходьте до мене. Скажу, як і що робити.

— Лишайся жити зі мною, — запропонував Пеиюра, коли вони вийшли.

Такій пропозиції Микола щиро зрадів. Вона свідчила про довір'я: інакше його не тримали б у будинку, де все наводило на роздуми, що тут не просто злачне місце.

Наступного ранку Клинченко зайшов до Філіппова. Шеф був не сам. Біля вікна, за голубуватою завісою тютюнового диму, стояв високий, худорлявий чоловік з обличчям аскета. Років п'ятдесяти. Надзвичайно струнка постать, підтягнутість відразу свідчили, що це колишній кадровий офіцер, а піджак спортивного покрою, елегантні галіфе, заправлені в м'які шеврові чоботи, стек у руках — про довгу звичку їздити верхи.

— Знайомтеся: Сергій Олексійович Федоров, ваш колега, і поки що, ну, скажімо, наставник, — відрекомендував Філіппов людину, яка стояла біля вікна.

Потиск руки Федорова був міцним, погляд допитливим, майже пронизливим. Клинченку добре треба було себе стримати, щоб не показати, як зрадів він цій несподіваній зустрічі. Так і хотілося вигукнути: «Еврика!» — знайшов!

На останньому інструктажі в Чернівцях йому наказали обов'язково довідатися, чому не перейшов кордон Федоров, чим він нині займається. Словесний портрет людини, яку він мав розшукати, точно нагадував ту, що стояла перед ним. Сумніву не було: той!

Філіппов запропонував обом присісти і, продовжуючи розмову, почату напередодні, сказав Миколі:

— Отже, наша домовленість лишається в силі. Сьогодні ж ви рушаєте у вояж за продуктами. Перші подорожі зробите разом з паном Федоровим, який виконує у нас ту саму функцію, що й ви. Придивляйтеся, переймайте досвід. Ось вам під звіт тисяча марок: раптом десь доведеться роз'їхатися в різні села. Пишіть розписку. І хай вам щастить. Наш ресторан лишився єдиною, здається, світлою плямою в Грубешові, єдиним місцем, де ще можна добре попоїсти. Сподіваюся, ви своїм старанням підтримаєте його добру славу. Постачальники вийшли.

— А чим ми поїдемо? — поцікавився Клинченко.

— Як завжди, пікапом, — відповів Федоров. І поблискуючи з-під вусів золотими зубами, додав: — Та ви не поспішайте. Посидимо, подзвонимо скляночками — тоді можна й у дорогу.

— Де ж це ми зробимо?

— У мене. Парубкую, ніхто на заваді не стане.

На Побережанській вулиці, в затишній квартирі, куди Федоров привів Клинченка, все сприяло невимушеній розмові: і затишна обстановка, і гостинно накритий стіл..

— Ви, очевидно, вирішили довести мені, що агентам — постачальникам ресторану пана Філіппова непогано живеться, — пожартував гість. — Здаюся, ви мене переконали…

— От і не вгадали! Я привів вас сюди, — цілком серйозно відповів господар, — зовсім не для того, щоб похвалитися. Просто скучив за інтелігентним товариством. До того ж ви, як розповідав мені Філіппов, тільки-но прибули з того боку. Поділіться своїми враженнями. Чи не привезли часом літературних новинок? Скажу одверто, нехай це лишиться між нами, — знудьгувався я за Росією…

Микола почав розповідати про культурне життя Москви і Києва, контролюючи кожне слово, щоб не вихопилось його справжнє ставлення до змін, які сталися за двадцять три роки, що відділяли Федорова від радянського сьогодні. Це були факти, правдиві факти. Тільки без коментарів.

З культури непомітно перейшли на економіку. І тут Федоров обережно, але настирливо «потяг» Клинченка за язик.

— Кажуть, ніби економічні успіхи Рад були б значнішими, якби не довелося так багато витрачати на оборону.

— Так, радянські керівники цього не приховують. Я не раз читав про це в доповідях Сталіна.

— Ну, І як це позначилося на стані Червоної Армії? Невже вона справді озброєна так що може позмагати ся з могутністю рейху? Мені, як колишньому російському офіцерові, це дуже цікаво.

Клинченко розвів руками:

— Мені, звичайно, важко сказати, адже я не військовий спеціаліст. Можу судити лише з того, що розповідали мені знайомі командири. За їх словами, збройна міць нарощується безперервно.

І Микола, помітивши на обличчі співрозмовника неприхований інтерес, заглибився у військовий огляд. Виклав усе, чим озброїли його на інструктажі саме для таких «одвертих» розмов. З хвалькуватістю людини, яка полюбляє демонструвати свою обізнаність, Микола викладав загальновідомі речі, щедро розбавляючи їх «цілком таємними» відомостями, розрахованими на дезінформацію.

Федоров аж крутився на стільці від захоплення.

— Та ви просто недооцінюєте свої знання у військових справах. Ваш огляд — цілком кваліфікований. Та якби нас підслухало НКВС — довелося б вам стати до стінки.

— Якби, Сергію Олексійовичу, мене могло підслухати НКВС, — я просто не став би всього цього розповідати. Але тут мені ж нічого не загрожує? Сподіваюсь, ви не агент цієї установи. Скажу більше: подумую, чи не звернутися до німецького командування з проханням вислухати мене. Тепер, коли ви так високо оцінили те, що я розповів вам, моє рішення записати все це й передати вермахтові остаточно зміцніло.

— Сподіваєтесь, добре заплатять?

— В моєму становищі і це б не завадило. Та головне, що не можу роздвоюватися. Хай це не здасться вам гучною фразою: я раб своїх політичних переконань.

— Он які А мені говорили, ніби вас привело на цей бік кордону тільки прагнення зробити гучну кар'єру,

— Ви теж людина інтелігентна і, сподіваюсь, розумієте: кар'єра потрібна мені як широке коло пропаганди моїх поглядів.

— Які ж вони?

— Хіба не ясно?

— А точніше, хто ви: монархіст, націоналіст?

— Націонал-соціаліст.

— Тоді нам по дорозі…

— Ні, якщо масштаби вашої діяльності не виходять за межі цього ресторанчика.

— Не будьте таким категоричним в оцінках, мій молодий друже! Мені, якраз доручено, відкрити вам очі на те, що стоїть за його вивіскою, запропонувати справжню роботу.

— Якого характеру?

— Розвідка…

— Я журналіст…

— Ви будете ним за сумісництвом, у комплексі, так би мовити. Служба в абвері відкриє вам можливість багато їздити, бачити і, звичайно,

1 ... 14 15 16 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"