Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Очікування я вирішила провести з користю, влаштувавши собі шопотерапію. Це було б гріхом: побувати на Орионі та не спустошити свій рахунок у банку. Тому зараз ми з Едом, стомлені, але страшенно задоволені, сиділи в торговому центрі, точили баляси й смакували ароматною справжньою кавою. Навколо нас розкидані пакети — на підлозі та на левітаційних дошках. Я не шкодувала грошей і купувала все, що привертало увагу. Упевнена, кожна дівчина мріє хоч раз отак пройтися по магазинах.

— Еде, я складу список, зможеш докупити решту сам? Сьогодні останній день ярмарку — боюся не встигнути. І не соромся, якщо щось сподобається — бери.

— Гаразд. Дякую, але ти й так уже накупила мені вдосталь, — він кивнув на пакети, що стояли за його спиною. — Вже й нести незручно...

— Не хвилюйся. Усе в порядку. Це мій подарунок тобі на честь визволення.

Я завантажила з комунікатора голографічний лист і швидко заповнила його ментально. Закінчивши, дістала з боксу два довгасті кріплення й закріпила їх зверху й знизу, надавши листу щільності. Поряд поклала картку для розрахунків і поспішила вниз до таксикару, що вже чекав.

Торговий центр, який ми обрали, був неймовірно великим. Не так. Він був страшенно великим. Мені здається, щоб обійти його повністю, треба замовляти окремий тур на рік із гідом. Сто три поверхи спокус! Тут є все: світові бренди люксового сегмента, бутіки молодих компаній, техніка, розважальні й харчові поверхи… Як кажуть, на будь-який смак і гаманець.

Проходячи повз вітрини, я несвідомо розглядала свою нову зовнішність. Колір волосся змінити не вдалося — через добу він повертався до природного. Те ж саме відбувалося і з кольором очей. Що поробиш. У кожного магія залишає свій слід на зовнішності. На щастя, все інше піддалося моїм маніпуляціям. Я змінила риси обличчя, зробивши їх витонченішими, змінила відтінок шкіри, активізувавши роботу мелатоніну. Прибрала всі помітні родимки й плями. Це була я і водночас — зовсім інша людина. Результатом я залишилася задоволена. Еду я також змінила зовнішність до невпізнаваності, враховуючи його побажання.

Підморгнувши своєму відображенню, бадьоро вийшла з будівлі й попрямувала на чорний ринок.

Як завжди, машин у цьому районі стояло чимало. Вільне місце шукала пів години, та зрештою довелося паркувати кар на сусідній стоянці й іти до потрібного місця пішки. Пройшовши через бар і сплативши потрібній людині мито, нарешті опинилася в зміненій реальності. Тут було сухе повітря, пахло травами та деревом, світило яскраве сонце, що змушувало примружуватися. Пройшовши крізь ворота з бар'єром, я потрапила до справжнього раю для шопоголіка. Чого тут тільки не було! Очі розбігалися, а руки так і тяглися до всього доторкнутися.

Насамперед я попрямувала до сектора артефактів і магічних пристосувань. Поруч із небезпечними іграшками на полицях лежали й цілком звичайні домашні дрібнички. Треба бути обережною і не переплутати їх у радощах. 

Зайшла до крамниці за зачарованими нитками й ледь не скупила половину асортименту. Вони були трохи заборонені, тому купити їх можна було тільки тут. В'язати звичайними доволі нудно, особливо коли є така чудова альтернатива. Речі, створені такими нитками, набували чарівних властивостей, заданих під час в'язання. Далі були незвичайні прикраси, зілля, книги та інші милі серцю заборонені законом речі.

Виходила я звідти задоволена собою й життям загалом. Мене не лякали ані сумнівні особистості, ані акти жорстокості, які тут побачила. Перше правило таких місць: кожен сам за себе, і якщо ти не готовий, не лізь у це лігво темних пороків. Якщо хочеш піти звідси живим, треба бути глухим, сліпим і з тверезою головою.

За додаткову плату на виході мені зменшили всі мої покупки, і вони чудово вмістилися в новому рюкзаку.

На зворотному шляху я вирішила затриматися в барі й послухати останні кримінальні новини. Зайняла місце біля барної стійки й влаштувалася в дальньому кутку. Замовила у бармена безалкогольний напій у непрозорій тарі, щоб не привертати зайвої уваги. Бармен хитро усміхнувся й приніс мені дитячий лимонад. «Глузує,» — подумала я, помітивши його усмішку.

Поволі попиваючи напій, я вбирала інформацію. Серед головних тем виділила три: мої пошуки, політичні війни найманців і зникнення відомого журналіста. Кажуть, він розслідував викрадення й посилення рабовласницького ринку. Треба буде ознайомитися з його останніми роботами…

Коли зрозуміла, що нічого нового вже не почую, почала збиратися додому. Було пізно, а я планувала завтра рано встати.

Щоб скоротити шлях до кара, вирішила пройти через порожню підворітню. Освітлення тут не було взагалі, тому довелося вмикати ліхтарик, щоб не перечепитися через мотлох, що валявся біля стін.

Проходячи повз сміттєві баки, я раптом сповільнилася. Озирнулася навкруги, але нічого підозрілого не помітила. Пройшла кілька метрів, та все ж повернулася назад. Щось не давало мені спокою. 

Поверхове сканування не дало жодних результатів, окрім точного підрахунку щурів і іншої живності. Хай його! Посилила магію. Не витримавши натиску, бар'єр позаду мене тріснув. Різко обернувшись, я побачила те, у що спочатку не могла повірити. З закритого бака тягнулася ледь помітна, але жива Нитка! Відкинувши кришку, я стривожено почала викидати мішки зі сміттям, доки не дісталася до великого довгастого чорного пакета. Не вірячи в те, що відбувається, у паніці дістала ніж і розрізала пакет уздовж.

Дитина… На дні сміттєвого бака лежав напівживий хлопчик. Його тіло було настільки понівечене, що за всіма законами логіки він давно мав би померти. Придивившись, я побачила у нього у вусі артефакт, що світився потойбічним червоним у світлі мого ліхтаря. Бідний хлопчик, скільки ж ти вже страждаєш, доходячи до Межі, повертаючись і знову вмираючи. Річ, яка мала тебе захищати, зрештою стала причиною твоїх мук. Підіймаючи хлопця, мені здалося, що він прийшов до тями. Сподіваюся, це не так, бо біль мав бути нестерпним.