Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Знявши плащ, я акуратно постелила його під дитину. Перш за все, зупинила діяльність горе-артефакта. Підчепила душу хлопчика і насильно повернула її в тіло. Якнайшвидше впоралася з критичними пораненнями, заморозила розірвану плоть і помістила дитину в стазис. Поспішила до машини. Критичний етап пройдено, тепер йому потрібно повне лікування.

Я мчала, як ніколи раніше, постійно озираючись назад. Серце розривалося від болю, коли я на нього дивилася. Хто міг таке зробити дитині?! Хоча. Про що це я... Знову, здається, забула реалії цього світу. Рання дитяча проституція, наркоманія та вбивства заради їжі... Скільки вже я таких бачила... Несвідомо міцніше стиснула кермо.

На вигляд хлопчику було років дванадцять-тринадцять. Худорлявий, але з яскраво вираженою м'язовою масою. Волосся чорне, трохи хвилясте. Обличчя з цікавими загостреними рисами. Глибоко посаджені очі, обрамлені пухнастими, вигнутими бровами. Шкіра смаглява.

Залишивши орендований кар на стоянці, я взяла дитину на руки й притиснула до себе. Треба було поспішати. Біля входу я майже зіткнулася з нашим сусідом. Він здивовано подивився на нас, але не поставив жодного запитання. Притримав двері, пропустив нас і пішов далі своїм шляхом. Дивний чоловік.

Перестрибуючи через сходинки, я швидко дісталася свого поверху. Оскільки руки були зайняті, довелося стукати ногою. Довго чекати не довелося, за кілька секунд переді мною з'явився здивований Ед.

– Немає часу пояснювати. Постели на диван чисте простирадло й принеси таз із теплою водою, – швидко роздавала вказівки, просуваючись усередину, – і рушник не забудь!

Я поклала хлопця на диван і дістала з рюкзака свої зілля. Одне розчинила у воді для дезінфекції, інше обережно влила йому в рот – воно мало полегшити мою роботу й нормалізувати потоки енергії.

Протерши його тіло від бруду та можливих залишкових слідів отрут і токсинів, я взялася за масштабну роботу. Операція тривала довго й відкрила переді мною чимало цікавого. Хлопчик виявився не таким простим! У нього були натреновані бойові потоки та розвинені відповідні канали. Я виявила безліч застарілих ран і плям на його нематеріальному тілі.

Коли я закінчила, над містом уже сходило сонце. Втомлена, я сперлася на ліжко.

– Його треба повністю вимити, дати зілля з тієї зеленої пляшечки й переодягнути, – сказала я, глянувши на Еда.

– Добре, – відповів він.

Ед обережно підняв хлопця. Розвернувшись, він зник за дверима ванної кімнати. Почувся шум води.

Мені вистачило сил лише на те, щоб переодягнутися, підготувати для хлопця місце для сну й одразу ж заснути.  
 

***
Прокинулася від того, що хтось пильно дивився на мене. Знову це відчуття дежавю… Різко розплющила очі й зустрілася з холодним, пронизливим поглядом чорних, мов обсидіан, очей.

— Хто ви та чому я не можу звідси піти? — чітко і впевнено запитав хлопець.

— І тобі доброго ранку, юначе! — з легкою посмішкою потягнулася я. Він плавно перейшов у бойову стійку.

Навчений, що й казати.

— Спокійно, ніхто тут не завдасть тобі шкоди. Я ціную свою роботу, і тобі раджу, — підвівшись, пішла пити свій традиційний стакан води з лимоном. — Мене звати Маргарет, а ось це спляче тіло — Едвін. Це я знайшла тебе вчора в провулку, і тепер мене цікавить лише одне: хто ти й чому тут опинився? — кинула на нього спокійний, але пильний погляд.

Спати хотілося страшенно. Щоб прокинутися, непомітно почала проводити по тілу потоки чистої енергії. Відразу відчула полегшення.

— Це вас не стосується! Відпустіть мене! Я з вами розрахуюся, і ми забудемо, що бачилися! — він не відвів упертого погляду. Не по-дитячому рішучий хлопець.

— Ні, малий, поки я не впевнюся, що тобі нічого не загрожує і ти в безпеці, нікуди не підеш, — спокійно попиваючи воду, я спиралася на стіл, не спускаючи з нього очей.

Він подивився на мене здивовано, наче хотів заперечити, але стримався.

— Якщо питання вирішене, то скажи: хто ти й чому тут опинився? Чи варто чекати на гостей? І що з твоїми батьками? Тільки пам'ятай, що я відчуваю брехню.

Він скуйовдив своє волосся й важко впав на моє ліжко.

— Відпустіть мене, і вам нічого не загрожуватиме!

— Я вже сказала: це не обговорюється. Слухаю тебе.

Хлопець мовчав. Довго мовчав. Я бачила, що він бореться із собою. Важко повірити, що хтось хоче допомогти тобі безкорисливо. Особливо в цьому світі.

— Я виріс сиротою. Працював на одну організацію, але після зміни влади став там непотрібним. Тому вирішив піти.

Остання фраза викликала в мене сумніви. Йому допомогли піти.

— Чорний Гепард, — раптово пролунало в наших головах. Хлопець здригнувся, а я звично кинула на свого помічника запитальний погляд. — Я згадав, де бачив його обличчя: на одній із карток, які нам підсовували коти в нижньому секторі. На ньому була маска, але характерний шрам над губою...

— Гарр! Вони ж обіцяли! А я-то думаю, як вони мене знайшли! Вб'ю! — ох, який темперамент.

— Агов! Юначе! Заспокойся і поясни, що сталося, — трохи підвищивши голос, закликала його до порядку.

— Хтось перед боєм підсипав мені дурман-трави. Ти ж знаєш, на смак і запах її нереально розпізнати! Дію я відчув уже на арені. Я зробив лише кілька ковтків із нової пляшки... Гарр, раунд я виграв тільки дивом! А за кулісами вже чекали ці. Цей виродок виконав свою обіцянку. Він залишив мене гнити на радість щурам, — хлопець емоційно вдарив кулаком об стіну, і від удару на ній пішла мережа тріщин.

Мене охопила нестримна лють. Випадковість. Я знайшла його випадково. А якби не зупинилася, а якби пішла іншим шляхом… Цей негідник позбавив його навіть священного права на смерть! Що за звіром треба бути, щоб так вчинити з дитиною! Я не могла заспокоїтися. Ситуація глибоко зачепила мене. Вікна затремтіли, склянка в моїй руці розсипалася. Гул розходився далі й далі. За стінами почулася лайка через раптовий збій техніки. У повітрі став відчутний терпкий, специфічний запах потужної магії.