Читати книгу - "Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський"

Колядували?

Усі співали колядок під час їжі й опісля. Пізніше колядники, зазвичай молоді хлопці та дівчата зі звіздою, великою червоною, жовтою або золотою паперовою зіркою із запаленою всередині свічкою на кінці довгої палиці, заходили та співали одну-дві колядки. Їх винагороджували грішми, яблуками, горіхами або цукерками.

Що відбувалося опівночі?

Опівночі річки сповнювалися вина й домашня худоба розмовляла людськими голосами з ґаздою, якщо він вчасно заходив у стайню.

Ялинка?

Ми ставили ялинку й самі її прикрашали — ланцюжками зі смужок червоного, жовтого та золотистого паперу, склеєних і зчеплених кільцем, волоськими горіхами та яблуками, цукерками в обгортках, нанизаними на петлю з нитки, цілими яєчними шкарлупами з видутими білком і жовтком, на яких було намальовано янголів та інші фігурки, зірками та янголами із соломи тощо.

І все це довершувалося баньками, кульками з різнокольорового скла — золотавого, сріблястого, червоного й синього, — придбаними в місті; маленькими свічками в металевих патронах, що кріпилися до гілок; бенгальськими вогнями на довгих дротинках, які обкручували навколо гілки, щоб вони стояли вертикально або звисали донизу. Свічки горіли доволі довго, а вогні — лише кілька секунд, вивергаючи густу зливу іскор, як фонтани, що викидають бризки сліпучого білого світла. Потрапляючи на шкіру, іскри зовсім не пекли, що вражало, і я часто відчував спокусу, щоб вони впали мені на язик, бо хотів дізнатися, які вони на смак, але так і не наважився спробувати, побоюючись, що можу осліпнути, якщо жаринка потрапить в око.

Були подарунки?

Ми знаходили наші подарунки під подушками ввечері перед днем святого Миколая. Прекрасно, коли прокидаєшся серед ночі й чуєш шарудіння обгортки під подушкою або біля неї. Однак до ранку мені не дозволяли розгортати подарунки, і, попри збудження, я швидко засинав, знаючи, що вони поруч, в надійному місці.

На Різдво, повернувшись із церкви, ми шукали гроші й горіхи, заховані в соломі, розкиданій на кухонній підлозі.

2

Ти ходив до школи?

Я закінчив перший клас до переїзду в рідне місто батьків і відразу пішов у другий, коли ми опинилися в місті.

Школа розташувалася на пагорбі на іншому боці міста, і я щоранку ходив туди довгим шляхом крізь центр міста або коротшим околицею. Останній мені подобався передусім тому, що треба було пройти під віадуком, де я бачив, як арки повторюються, наче луна в обох напрямках, поступово маліючи.

Шлях крізь місто теж був гарний, бо я міг проходити через головну площу, оточену будинками з арками на першому поверсі, де можна було заховатися під час дощу і вдихати запах свіжих булочок і хліба з тамтешніх пекарень. За кепської погоди ця дорога була кращою, особливо взимку, коли всю ніч ішов сніг, який тут розчищали. На іншому шляху сніг прибирали доволі довго.

Тобі подобалася школа?

Я любив школу й засмучувався, коли вона зачинялася на свята чи з іншої причини чи навіть наприкінці шкільного року перед літніми вакаціями. Пам’ятаю, як одного разу я йшов і плакав, повертаючись зі школи після церемонії закриття, сумний від перспективи не бачитися з однокласниками цілий день і не займатися чимось разом, як-от: відвідувати уроки, виконувати гімнастичні вправи, співати, ставити вистави, грати на перервах тощо. Але влітку про школу я швидко забував, бо тоді мав багато інших чудових занять.

Ти був неслухом?

У школі я був для вчителів справжнім лихом, не сидів спокійно ані хвилинки, відповідав на запитання, які ставили іншим учням, якщо ті на них не відповідали, і сперечався з учителями про те, що, як на мене, знав краще.

Однак мене лише зрідка карали, бо мама вчителювала, а татова посада в місті передбачала відповідальність, зокрема і за школи.

Ти робив домашнє завдання?

Я робив уроки, щойно приходив зі школи, щоб не муляли, а потім їв і гуляв. Так пізніше я не переймався, що їх не зробив.

Бібліотека?

У місті була бібліотека, і мені нарешті були доступні книжки, про які я й не мріяв. На полицях їх стояло так багато, що я не сумнівався, що точно не прочитаю всі, і думав, яке ж чудове життя, що ніколи не бракуватиме нового читва.

А ще я любив навідуватися в книгарню на головній площі та роздивлятися нові надходження, а також ті книжки, які переглянув і вподобав раніше. Інколи мені вдавалося переконати батьків купити мені деякі з них.

Книжки про козаків?

У книжках, які я тоді читав, передусім ішлося про запорізьких козаків. Ми не мали книжок про козаків, коли жили у дворі граб’ї Кароля, і я лише дещо про них чув від батьків. Тепер їх було чимало, і, беручи книжку, я перевіряв, чи текст про них.

У вітальні баба мала дві картини в рамах за склом із зображенням козаків: одна — де всі переважно на конях, а в центрі — гетьман на коні з булавою в руці, ворожі штандарти розкидані перед ним на землі, вояки зібралися перед священиком у багатому вбранні, який стоїть з піднятою рукою на церковних сходах, благословляючи їх; друга — де козаки, хто сидячи, хто стоячи, регочуть, скупчившись коло постаті писаря за столом, який пише лист. Вони ще більше наснажували моє зацікавлення цією темою.

Ляхи й татари?

В усіх книжках козаки билися з ляхами й татарами, переважно з останніми, що мені особливо подобалося, бо татари не подібні на тих, про кого я будь-коли чув або кого бачив. Одне оповідання було про хлопчину, якого вбило татарською стрілою, коли він сидів високо на дереві, доповідаючи козакам унизу. Ще одне — про дівчину, яка завела татар у болото, де втопилася разом з ними, замість того щоб привести до свого села, яке татари хотіли пограбувати. І ще про хлопця, що пішов до Криму, шукаючи сестру, яку татарва забрала до гарему. І про джуру, козацького хлопчака-учня, який сам проплив від чайки, довгого козацького човна, до турецької галери, виліз на неї й висадив у повітря пороховий склад, потопивши корабель, і загинув разом з ним. І ще безліч подібних історій.

Я дізнався, що козаки були