Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,

який вважає, що блискучі іграшки створені виключно для нього.

Усе почалося з того, що Катя — моє Чудовисько — принесла в дім велике, дивне дерево. Точніше, не дерево, а ялинку.

— Ось і Новий рік! — вигукнула вона, ставлячи ялинку посеред кімнати.

Я й гадки не мав, що таке Новий рік, але ця величезна, зелена, запашна хвоя явно була створена для мене.

Катя поставила ялинку в кутку й почала розпаковувати коробки. Звідти з’явилися блискучі кульки, мішура, гірлянди — ціле море цікавих речей. Я підкрався до однієї з кульок і обережно торкнув її лапою. Кулька покотилася.

— Ні-ні-ні! — тут же закричала Катя.

Вона підняла кульку й повісила її вище.

Ах так? Ну, нічого, я дістану її пізніше. Вночі. Коли ти спатимеш.

Коли Катя повісила гірлянду, я зрозумів, що настав мій зірковий час. Я чекав, поки вона відвернеться, і потихеньку почав тягнути зубами за провід.

— СНІЖОК! — Катя озирнулася саме в той момент, коли гірлянда почала падати.

"Що?" чесно подивився я їй у вічі.

Вона лише зітхнула й повісила гірлянду назад.

Кожна нова кулька на ялинці ставала для мене викликом. Я намагався дістати їх усіма можливими способами: стрибав, чіплявся за гілки, удавав, ніби просто нюхаю дерево.

Катя знову й знову відганяла мене, але я знав: рано чи пізно я «переможу».

Коли ялинка була повністю прикрашена, я зрозумів, що настав час для великого подвигу. Вночі, коли Катя заснула, я вирушив на розвідку.

Кульки блищали, як маленькі місяці, а мішура здавалася ідеальною іграшкою для моїх кігтів. Я стрибнув на стілець, потім на полицю, а потім прямо на гілку ялинки.

Кулька дзенькнула, впала, покотилася. Я побіг за нею.

— БАХ! — це впала коробка з мішурою, яку я випадково зачепив хвостом.

— БРЯЗЬ! — це я спробував зіскочити й потягнув за собою гірлянду.

Шум розбудив Катю.

— СНІЖОК!!! — її крик, мабуть, розбудив і сусідів.

Катя намагалася виправити ялинку. Я сидів на дивані, виглядав винуватим (ну, майже).

— Чому ти такий бешкетник? — докірливо спитала вона.

Але потім сіла поруч і зітхнула:

— Гаразд, це ж усе одно твій перший Новий рік, — вона простягнула руку й почухала мене за вушком.

Ялинка вистояла. Не без боїв, звісно. Катя прикрасила її наново, але тепер на верхівці висіли тільки пластикові кульки, а скляні заховали якомога далі. Свято, здається, вдалося. Я так і не зрозумів, що таке Новий рік, але тепер знаю: ялинки — це неймовірно. Особливо якщо їх можна чіпати, скидати й гризти гірлянди.

P.S. Якщо ваше Чудовисько принесло в дім дивне дерево, то, найімовірніше, це ялинка. І вас чекає кілька днів всебічного щастя.