Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

…думу немудрую

Про чеха святого,

Великого мученика,

Про славного Гуса!

Прийми Отче. А я тихо

Богу помолюся.

Щоб усі слав’яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками

Отакими, як констанцький

Єретик великий!

Мир мирові подарують

І славу вовіки!

(«Єретик»)33

Он страстно приветствует национально-освободительное движение чехов, видя огромное значение этого движения для всех славянских народов, и восклицает в посвящении своей поэмы «Еретик» Павлу Шафарику:

Слава тобі, любомудре,

Чеху-слав’янине!

Що не дав ти потонути

В німецькій пучині

Нашій правді. Твоє море

Слав’янськеє, нове!

Затого вже буде повне,

І попливе човен

З широкими вітрилами

І з добрим кормилом.

Попливе на вольнім морі,

На широких хвилях.

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одно море

Слав’янськії ріки!34

Он, наконец, понимает великую историческую преемственность учения Яна Гуса и движения таборитов, когда в конце своей поэмы, над пеплом сожжённого Гуса – даёт возникнуть грозному видению Яна Жижки:

…Постривайте!

Он над головою,

Старий Жижка з Таборова,

Махнув булавою35.

«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»

Но когда умничающие земляки его, в большинстве своём богатые помещики, живущие трудом своих крепостных, затевают разговоры о славянском братстве, привозят на Украину «импортированные» речи о свободе и, произнося эти речи, продолжают «драть шкуру со своих братьев-гречкосеев», с обнищалого, тёмного, угнетённого крестьянства, Шевченко находит для них грозные, кнутом хлещащие слова, он пишет своё знаменитое послание «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні», сопровождая его выразительным эпиграфом из Евангелия: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть».

«Послання…», про яке йдеться, – етапне в творчості Тараса Григоровича Шевченка. В праці документально-хрестоматійного напрямку воно має з’явитись перед читачами у повному вигляді:

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочиває.

Тільки я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних.

І ніхто не бачить.

І не бачить, і не знає, —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають, —

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають.

А що вродить – побачите,

Які будуть жни΄ва!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді остався б сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде,

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать…

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибо́ко!

Дізнаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я.

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» – «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара36читаєте

З усієї сили,

І Шафарика37, і Ганка38,

І в слав’янофіли

Так і претесь… І всі мови

Слав’янського люду —

Всі знаєте. А своєї

Дас(т)ьбі… Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу Вам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились,

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А гвалту, а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика, та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що – не Брути!39

У нас Брути! і Коклеси!40

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах!

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу, та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли41,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тойді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші па́ни

Ясновельможнії гетьмани42.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучче, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.