Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Флору розбудили гучні голоси, яскраве світло та бризки крижаної води. Не найприємніший ранок… Вона схопилася, готова насварити бешкетника Каса, і виявила перед собою похмуру незнайомку в товстому халаті з квіточками і пухнастих кімнатних капцях.

– Перепрошую?.. – злетіло з губ невпевнене.

– Зараз середина дня, ви в Аві-Ейл, вбивати вас не будуть, – монотонно промовила та. – Якщо з формальностями покінчено, очухайтеся швидше, є розмова. О, ще одне… Мене звуть Жасмин, і я асіанка, але раджу відкласти страждання з цього приводу до кращих часів.

Флора затамувала подих і мовчки дивилася на співрозмовницю. Асіанка? Що за маячня?! Вона мала вигляд типової домогосподарки з віандійських кінокомедій!

Розпатлане темне волосся з синюватим відтінком, округле обличчя без косметики, карі очі, невеликий рот, родимка на підборідді… Вік – двадцять п’ять або трохи більше, зріст – метр вісімдесят, не менше.

У новинах часом показували асіанських жінок – масивних, з рельєфною мускулатурою та «широкою кісткою», ось тільки Жасмин не загубилася б серед них за всього бажання. Навіть традиційний малюнок на скроні та вилиці не допоміг би.

Вона була досить пухкою – як героїні фільмів докосмічної доби. Вузькі плечі, об’ємні груди, осина талія, круті стегна… На Осці з системи Айстри, рідній планеті Флори, Жасмин вважали б зразком жіночності, проте Віанда віддавала перевагу менш зухвалим формам.

– Сумніваєтеся? Мені кочергу бантиком зав’язати, щоб вас переконати?

– Що таке кочерга?

Асіанка розсміялася і кількома кліками вивела на кишеньковий інфоекран зображення антикварноі залізяки з гострою закарлюкою на кінці.

– Не гаймо часу, – запропонувала серйозно. – У вас великі неприємності, і ви прийшли до нас. Знаєте, про мене ходять різні чутки… Деякі з них правдиві. Скажу прямо: я – психопатка із загостреним почуттям справедливості. Довідки не маю, але всі мої клієнти це підтвердять. Якщо наважитеся боротися з Роксами, я вас підтримаю і не відступлюсь, якщо ні – чесно попереджу, що те, що відбувається, – не непорозуміння і пощади не буде.

– Боротися з Роксами?.. – Флорі здалося, вона не до кінця прокинулась. – У сенсі з Аленом Роксом? Ні, проблема не в ньому! З ним я ніколи не перетиналася. Просто вчора сталося дещо дивне. Загублений гаманець, потім той ненормальний волоцюга… І син президента… Тобто ні, це я вигадала. Але гаманець і бездомний псих були насправді!

– Ого, як усе складно… – Жасмин розвернулася на п’ятах і попрямувала до дверей. – У вас пів години, щоб повернутися до життя. Ліворуч санвузол, праворуч гардероб. – На порозі вона на мить обернулася. – Увімкнено режим «Дитячий», тож не бійтеся, не покалічитесь. Як очухаєтеся, йдіть до їдальні. Не турбуйтеся, повз неї точно не промахнетесь.

Двері зачинилися, і Флора відчула себе в пастці. Оббиті сріблястою тканиною стіни ніби стискалися, розмальована стеля тиснула на нерви, самотнє ліжко навіювало думки про ув’язнення.

– Дурниці! – Від звуку власного голосу стало трохи легше. – Я не полонянка!

«Асіани дітей викрадають на органи… Людьми торгують…» – місцеві забобони заважали прийняти допомогу.

Щоб вгамувати шалене серцебиття, Флора поспішила причепуритися. Навіть нафарбувалася трохи, але брати чужий одяг не наважилася: вирішила, що білий – не найгірший варіант. Запхала за вухо неслухняне волосся, кинула складену куртку на згин руки і зробила крок до дверей.

– Відчинися… Будь ласка, відчинися…

Стулка слухняно від’їхала.

«Я вільна» – але черв’ячок сумніву бурмотів, що радіти рано.

Повз їдальню Флора справді не промахнулася – звідти долинали гучні голоси, звук новин та стукіт посуду.

Це приміщення, здавалося, зійшло з конвеєра безликих інтер’єрів. Стіл із блискучою поверхнею, порожні матові тумби і шафа, однакові стільці, типовий набір кухонної техніки… Жодної індивідуальності, хіба що великий інфоекран злегка вибивався зі стандартів і здавався тут недоречним.

– О, Сніжко! – Жасмин відразу перемкнула канал на музичний. – Швидко ви. Знайомтеся: Персик.

Вчорашній знайомий (точніше, незнайомець), що сидів на іншому кінці столу, підвівся і чемно кивнув.

– П… Перс… Персик?..

– Пер Сі Лік, пані Даньято. Можете називати мене Персом.

– Але не в присутності інших асіан, бо його змусять з вами одружитися, – з кривою посмішкою втрутилася Жасмин.

Флора казна-чому почервоніла і виявила, що, як і під час першої зустрічі, інстинктивно намагається відсунутися від Перса подалі.

– Не кличте мене «пані», – попросила тихо. – Мій соціальний статус нижчий цього звертання.

Асіанин примружився, розглядаючи її як під мікроскопом.

– До речі, щодо статусу… Не хочете розповісти свій варіант учорашніх подій?

– Мій?..

Дзеленькнув дзвінок. Жасмин зірвалася з місця і досягла вхідних дверей, перш ніж трисекундний писк замовк. Повернулася вона з оберемком коробок, які вивантажила на стіл, не дбаючи про цілісність вмісту.