Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

― Тітка Ши допомагала йому розводити кроликів. Вона тямить у фізіології тварин, ― пояснив а-Чжань, простягаючи руки до хворого маляти.

А-Сюань помітно знітився. «Не такої я був думки про Чжан Сяо Вея, коли він прийшов поглянути на мій виступ на тій площі. Я думав, він черствий і самозакоханий, а він… ― хлопець зиркнув на козулю, що поралась біля двох інших малят. ― Ця козуля зовсім не боїться його. Схоже, він доглядав за нею протягом усієї її вагітності…»

Аж тоді роздався злегка холодний голос а-Чжаня:

― Марно. Він протягне не більше двох годин. Але… перед цим достатньо намучиться…

А-Сюань перевів погляд на козенятко. Воно починало робити все важчі і важчі вдихи, що свідчило про наявність у нього серйозних проблем із легенями, котрі з легкістю можна було прирівняти до несумісних із життям, навіть не володіючи потрібними у цій області знаннями.

Рука а-Чжаня, котра до цього погладжувала бідне дитинча по тремтячій спинці, потягнулась до тоненької шийки. У ту ж мить а-Сюань відчув щось недобре… пальці а-Чжаня обвились довкола неї, ніжно погладжуючи і…

Хрусь!

В одну мить маленьке життя було обірвано. Прозвучав глухий вдих, після чого козенятко перестало дихати.

А-Сюань різко скочив на ноги. Очі його були наповнені шоком.

― А-Чжань! Що ти наробив?! ― скрикнув він.

Хлопець піднімався із колін поволі, ховаючи обличчя за пасмами чорнющого волосся, що спадали йому на скроні. А тоді промовив льодяним тоном:

― Він усе одно помер би. У дитинстві у моєї собаки народилось таке ж щеня. Воно не протягнуло й години, та перед цим…

А-Сюань дивився на нього повним шоку очима, але не міг і слова сказати…

А-Чжань правий, воно страждало. Воно мучилось, борячись за життя, хоча порятунку не існувало. Але… чи справді слід було робити це із… таким обличчям?

Коли а-Чжань поглянув на нього, Лю Сюань на мить відчув холод по спині. Та в наступну секунду обличчя а-Чжаня знову стало звичайним, і він сказав:

― Ходімо. Треба перестріти Сяо Вея, поки він не підняв на ноги пів палацу.

«Так ось в чому полягає наша роль, ― роздумував Лю Сюань, поки вони по східцях піднімалися у палац. ― Цей малий імператорський синок полюбляє витворяти казна що… ми тут лиш для того, щоб запобігати його витівкам».

Забігши в палац, вони одразу ж наткнулись на жінку в дорогому світлому ханьфу із золотими вставками. На голові у неї була складна зачіска із безліччю вишуканих прикрас, але обличчя здавалось надзвичайно добрим. Жінка кивнула а-Чжаню, і той відразу поспішив її представити:

― А-Сюань, дозволь представити… це її величність імператриця.

Жінка всміхнулась кутиками губ, поглядаючи на а-Сюаня, котрий був вражений її зовнішнім виглядом. Він ніколи не бачив зблизька таких статних осіб, як вона!

― Здрастуй, ― злегка схилила голову в честь знайомства імператриця. ― Ти, мабуть, новий друг мого сина.

― Е-е-е, ― невпевнено протягнув Лю Сюань. ― Я… я його особистий охоронець. Лю Сюань.

― Приємно познайомитись, ― ширше всміхнулась жінка, від чого а-Сюань аж здивувався. Це ж вперше ніхто не кривиться, почувши його прізвище! ― Я мама Сяо Вея.

Тоді до неї звернувся а-Чжань:

― Імператрице, Ваша величність не бачили Сяо Вея?! Козуля, за якою він доглядав, народила малят, але один народився кволим, і він злякався, що малий не протягне і кількох днів, і побіг за цілителями. Боюся, він підніме на ноги увесь палац…

― Усе гаразд, я бачила його. Я пояснила йому, що козеня, скоріше за все, уже померло, і він погнав у серединний двір.

А-Чжань поспішив скласти руки в круг перед собою і вклонитись.

― Пробачте мені за мою помилку, Ваша величносте, ― хлопець говорив вкрай відданим голосом, у якому відчувалося справжнє почуття провини, котре він подав у неймовірно ввічливому тоні. ― Відтепер старатимусь наглядати за Сяо Веєм ретельніше, аби він не приносив клопотів.

― А-Чжань, ― ніжно проговорила жінка, простягаючи тонкі худорляві руки до рук хлопця. Він боязко підвів на неї голову. Жінка була значно вищою, тож йому доводилось постійно дивитись угору. ― Це не твоя помилка. Можеш бути спокійним.

А тоді перевела погляд на Лю Сюаня, котрий стояв, можна сказати, в легкому шоці. По-перше, він ніколи навіть не думав, що стоятиме ось так-от поруч з самою імператрицею, а по-друге, він ні за що не міг повірити, що вона виявиться такою приємною жінкою.

― А-Сюань, ― звернулася імператриця до хлопця, від чого той аж підскочив, вирячивши на неї здивовані очка. ― Не думай, що Сяо Вей якийсь невдаха, чи страшний бешкетник… він дуже добрий хлопчик, хоч і не показує цього на людях. Проте, можеш не хвилюватись, у межах цього палацу він звик, що не потрібно старатись відповідати своєму статусу.

― У-угу, ― поспішно кивнув Лю Сюань, долоні котрого уже вкрились потом.

Наступна сцена сну перемістила Бек у той самий серединний двір. То виявився величезний сад, що розташовувався між стінами палацу в самій його середині. Тут росли надзвичайно різноманітні плодові дерева, а також знаходилось озеро, у якому плавали золоті карпи. Поглянувши на прудких рибок лиш на мить, а-Сюань поспішив за а-Чжанем, котрий привів його у саме серце саду.