Читати книгу - "Пробудження Лол В. Штайн"

Лол декламує, ніби вірш, своє життя, від одруження: народження дітей, відпустки. Вона деталізує — вона гадає, мабуть, що це те, що вони хочуть знати — розміри останнього будинку, у якому вона жила в Ю. Бриджі, кімната за кімнатою, і достатньо довго, щоб замішання знову охопило Татіану Карл та П’єра Беньєра. Я не пропускаю жодного слова. Насправді, вона розповідає про спустошення будинку з її появою.

— Вітальня там така велика, що там можна було б влаштувати танці. Я так нічого не змогла зробити, щоб вмеблювати її, ніколи нічого не вистачало.

Вона описує ще. Вона говорить про Ю. Бридж. Раптом вона більше не робить це, щоб нам сподобатись, помірковано, як вона, певно, собі це поклала. Вона говорить швидше, гучнішим голосом, її погляд нас відпустив: вона каже, що море зовсім не далеко від садиби, у якій вона жила в Ю. Бриджі. Татіана підхоплюється: море знаходиться в двох годинах від Ю. Бриджу. Але Лол нічого не помічає.

— Тобто без цих нових будівель із вікна моєї кімнати можна було бачити пляж.

Вона описує цю кімнату і помилка залишається… Вона повертається до Т. Біч, який вона не плутає ні з чим іншим, вона знову присутня тут, і володіє всіма засобами.

— Якось я повернуся туди, немає причини цього не зробити.

Я хотів знову впіймати її погляд на собі — я кажу:

— Чому б туди не повернутися цього літа?

Вона подивилася на мене так, як я того бажав. Цей погляд, що вирвався в неї, відвернув плин її думок. Вона відповідала навмання:

— Можливо, цього року. Мені дуже подобався пляж. — І до Татіани: — Ти пам’ятаєш?

Її очі оксамитові, такими бувають лише темні очі, але ж її очі зі стоячої води і зі змішаного мулу, нічого немає в них у цю мить, крім сонної ніжності.

— Ти зберегла ніжність шкіри свого обличчя, говорить Татіана.

Ось воно! У цій усмішці, у дуже радісному глузуванні, на мою думку, не вельми доречному, Татіана раптом упізнає щось.

— А! — каже вона. — Ти колись так само насміхалася, коли тобі таке говорили.

Вона, мабуть, щойно прокинулася від довготривалого сну.

— Я не насміхалася. Ти так думала. Ти така гарна, Татіано, о, я добре пам’ятаю.

Татіана підвелася, щоб обійняти Лол. Інша жінка поступилася місцем цій, непередбачуваній, недоречній, непізнаваній. З кого глузувала вона, якщо глузувала?

Я мав пізнати її, тому що вона жадала, щоб це сталося. Вона порожевіла для мене, усміхається, глузує для мене. Раптом стало жарко, у вітальні Татіани можна задихнутися. Я кажу:

— Ви також вродлива, ви також.

Рухом голови, різким, ніби я дав їй ляпаса, вона повертається до мене.

— Ви вважаєте?

— Так, — каже П’єр Беньєр.

Вона знову сміється.

— Що за думка!

Татіана стає серйозною. Вона гарячково розглядає свою подругу. Я розумію, що вона майже переконана, що Лол іще не зовсім одужала. Вона в цьому глибоко переконана, я знаю це; це божевілля, хай навіть і блякле, яке збереглося в Лол, приводить до поразки жахливу скороминущість усього, трохи вповільнює позбавлену сенсу втрату минулих літ.

— Твій голос змінився, — каже Татіана, — але твій сміх, я б упізнала його навіть через залізні двері.

Лол каже:

— Не хвилюйся, не треба хвилюватися, Татіано.

Опустивши очі, вона чекала. Ніхто не відповідав їй. Це до мене вона зверталася.

Вона схилилася до Татіани, зацікавлена, звеселена.

— Яким він був раніше? Я погано пам’ятаю.

— Грубий, трохи. Ти говорила швидко. Тебе важко було зрозуміти.

Лол почала щиро сміятися.

— Я була глухою, — сказала вона, — але ніхто не знав, я мала голос глухої.

По четвергах, розповідає Татіана, вони вдвох відмовлялися виходити з коледжу разом з усіма, вони танцювали в пустому шкільному дворі — потанцюємо, Татіано? — приймач у сусідній будівлі, весь час той самий, грав старі танці — ностальгійна програма, на яку вони чекали, наглядачки десь поділися, одні в просторому дворі коледжу, у якому було чути того дня шум із вулиць. Ходи, Татіано, давай, танцюймо, іноді шалені, вони грали, кричали, гралися, щоб налякати одна одну.

Ми дивилися на неї, як вона слухала Татіану, і, здавалося, що вона бере мене за свідка цього минулого. Чи це дійсно так? Чи дійсно так вона говорить?

— Татіана нам розповідала про ці четверги, — каже П’єр Беньєр.

Татіана, як і завжди, пропускає до кімнати напівтінь сутінків, і я можу дивитися на Лол В. Штайн довго, досить довго, перед тим, як вона піде, щоб більше ніколи не забути її.

Коли Татіана ввімкнула світло, Лол підвелася, з жалем. До якої ілюзорної домівки мала вона повернутися? Я ще не знав.

Вже вставши, збираючись іти, вона говорить нарешті те, що мала сказати: вона бажає ще раз зустрітися з Татіаною.

— Я хочу з тобою побачитись ще, Татіано.

Тож, те, що мало здаватися природнім, здається фальшивим. Я опускаю очі. Татіана, яка намагається знайти мій погляд, губить його, як монетку, що впала. Чому Лол, яка, здається, може обійтися без будь-кого, хоче ще раз побачитися зі мною, зі мною, з Татіаною? Я виходжу на ґанок. Ніч настала ще не остаточно, я помічаю це, ще далеко до того. Я чую, як Татіана запитує:

— Чому ти хочеш зустрітися зі мною ще? Це фотографія тебе сповнила такого бажання побачити мене? Я заінтригована.

Я повертаюся: Лол В. Штайн більше не володіє собою, вона шукає мене очима, вона йде від брехні до щирості, сміливо зупиняється на брехні.

— І ця фотографія. — І вона додає: — А також те, що я мала познайомитися з людьми в цей час.

Татіана сміється:

— Щось на тебе це не дуже схоже, Лоло.

Я дізнаюся, що природність сміху Лол є незрівнянною, коли вона бреше. Вона каже:

— Ну, ми ще побачимо, побачимо, куди ми так дійдемо, але мені так добре з тобою.

— Побачимо, — говорить весело Татіана.

— Ти знаєш, можна припинити зустрічатися зі мною, я розумію це.

— Я знаю, — каже Татіана.

Того самого тижня в С. Тахла проходило театральне турне. Чи не було це нагодою зустрітися? Вони б пішли потім до неї, Татіана познайомилася б із Жаном Бедфордом. А П’єр Беньєр та Жак Гольд — чи не могли б вони прийти також?

Татіана вагалася, потім вона сказала, що прийде, що вона відмовилася їхати на море. П’єр Беньєр був вільний. Я спробую, сказав я, скасувати замовлення на вечерю. Того самого вечора ми мали зустрітися в Готелі де Буа з Татіаною.

Татіана стала моєю жінкою в С. Тахла. Чарівна краса моєї проституції. Я більше не міг обходитися без Татіани.