Читати книгу - "Слідами дощу, Taras Havrysh"

Анна стояла під ліхтарем, її пальці були зведені від напруги.

Обличчя Аліни… не існувало.

Роздерте, пошматоване, ніби вбивця не просто вбив її, а хотів стерти будь-яку людську подобу.

Анна повільно вдихнула, намагаючись не втратити контроль.

Позаду почувся крик.

— АЛІНОООО!

Це була її мати.

Вона вибігла з провулка, хапаючи повітря, її ноги підкошувалися від жаху.

Анна обернулася.

— Зупиніть її!

Але жінка вже бачила.

Вона кинулася вперед.

— НІ! НІ, ЦЕ НЕ ВОНА! ВОНА ЖИВА! ВОНА ПРОСТО СПИТЬ!

Вона впала на коліна перед тілом.

— АЛІНО! БОЖЕ, ПРОКИНЬСЯ! ПРОКИНЬСЯ, ЛАСКА!

Вона хапала доньку за руки, за обличчя, ніби намагалася зібрати її назад, ніби це був лише сон.

— ЦЕ НЕ МОЖЕ БУТИ ПРАВДА! АЛІНО! БОЖЕ, ЗА ЩО!

Вона почала сильно труситися, її груди важко здіймалися.

Анна різко присіла поруч, схопила її за плечі.

— Пані, подихайте! Подихайте, вам треба…

Але жінка раптово судомно вдихнула, її очі закотилися.

Анна почула характерний звук захлинання.

— ЧОРТ, ВОНА НЕ ДИХАЄ!

Жінка повільно завалилася назад.

Артур вже вихопив телефон.

— ШВИДКУ, ТЕРМІНОВО! У НЕЇ СЕРЦЕВА АТАКА!

Анна опустила її на землю, почала розстібати верхні ґудзики куртки.

— Гей, гей, слухайте мене! Ви не можете залишити її!

Її пальці торкнулися холодної шкіри.

Серце…

Билося нерівно, як старий зламаний двигун.

— АРТУР, ЧОРТ ВІЗЬМИ, ДЕ ВОНИ?!

— ВЖЕ ЇДУТЬ!

Анна тихо матюкнулася, почала робити компресії грудної клітини.

— Дихайте, будь ласка… дихайте…

Вона тиснула на грудну клітину з рівномірною силою.

Тиск.

Тиск.

Тиск.

Машини…

Світло…

Сирени…

Швидка різко загальмувала поруч.

Звідти вискочили медики.

— Що з нею?!

Анна відступила, важко дихаючи.

— Серце. Вона знепритомніла.

— Переводимо на ноші!

Медики швидко почали роботу.

Анна дивилася, як жінку закутують у термоковдру, підключають кисень, колють препарати.

Артур мовчки відвернувся.

Анна дивилася вслід швидкій, що мчала в нічну порожнечу.

Ще одна жертва.

Тільки ця поки що дихає.