Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Контакт з тінью

— Чому я не повинна бути тут? — запитала Еліс, намагаючись тримати голос рівним.

Тиша.

Вона вдивлялася в монітори, сподіваючись зафіксувати хоча б якусь зміну в сигналі. Але він залишався стабільним, немов ці істоти… чи що б це не було… просто чекали.

— Ваша відповідь? — повторила вона.

— Ти вторглася.

Холод пробіг по її спині.

— Вторглася куди?

— Туди, куди не належиш.

Щось у цих словах змусило її стиснути кулаки.

— Моя місія — знайти новий дім для мого народу. Я не шукала вас.

— Але ти знайшла.

В голосі не було ні гніву, ні ворожості. Лише… факт.

Еліс вдихнула.

— Якщо я порушила ваші межі, скажіть, як мені піти.

— Ти вже не можеш піти.

Її серце пропустило удар.

— Чому?

Тиша затягнулася.

На моніторах не було жодного руху. Лише глибокий, майже неживий космос.

— Тому що ти відчуваєш нас.

Еліс не відповіла.

Вона згадала той момент, коли вперше зафіксувала сигнал. Як він проник у свідомість. Як викликав відчуття, ніби хтось дивиться прямо в неї.

— Що ви таке? — прошепотіла вона.

Сигнал почав змінюватися. Частота коливань скакала, формуючи щось схоже на патерн.

І раптом корабельний перекладач почав розшифровувати його.

— Ми — тінь світла.

Серце Еліс закалатало.

— Ви живі?

— Ми — відголос.

Відголос чого?

Еліс відчула, як напруга наростає.

— Чого ви хочете?

Тиша.

І тоді, зовсім тихо, немов шепіт крізь нескінченність, голос відповів:

— Знати, ким ти станеш.

Еліс розширила очі.

— Що це означає?

Але сигнал урвався.

А в наступну мить корабельні системи зреагували на щось нове.

Попереду, серед зірок, виникла темна область. Вона не була просто відсутністю світла — вона поглинала його.

Еліс застигла, вдивляючись у чорну порожнечу, яка ширилася перед її кораблем. Це не була просто тінь—це була діра в самому просторі. Немов щось забирало світло, енергію, саме існування.

Системи корабля завили тривожними сигналами.

[ПОПЕРЕДЖЕННЯ: НЕВІДОМИЙ ГРАВІТАЦІЙНИЙ ЗБІЙ. ПРОСТОРОВЕ ВИКРИВЛЕННЯ.]

Еліс швидко пробіглася поглядом по даних. Гравіметри шаленіли—наче попереду існувало щось, що спотворювало саму тканину простору.

Вона відчувала холодний піт на спині.

“Це і є Тінь?”

Вона спробувала повернути корабель, але… нічого.

[ВІДМОВА УПРАВЛІННЯ. НЕМОЖЛИВІСТЬ КОРЕКЦІЇ ТРАЄКТОРІЇ.]

Еліс різко вдихнула.

“Що відбувається?”

Вона знову звернулася до сигналу:

— Ви це бачите?

Немає відповіді.

Вона відчувала, як напруга стискає груди.

Якщо ця… річ… може впливати на простір, вона може поглинути її. Знищити.

— Якщо ви мене чуєте, скажіть, що це! — її голос ледь не зірвався.

Знову тиша.

І тоді…

[ПРОСТОРОВИЙ СКАНЕР: НЕВІДОМИЙ ОБ’ЄКТ ЗАФІКСОВАНО.]

Вона швидко ввімкнула аналіз.

На екрані з’явилася розмиті контури.

Спершу їй здалося, що це просто темрява. Але коли комп’ютер почав будувати тривимірну модель, вона зрозуміла—це форма.

Величезна. Нерухома.

І найгірше—вона не була природною.

Це була конструкція.

Штучна.

— Господи… — прошепотіла Еліс.

Хто її створив? І… чому вона тут?

А головне—що буде, якщо вона наблизиться?

Сканер видав нове повідомлення.

[ЕНЕРГЕТИЧНІ ПІКИ В ОБ’ЄКТІ. АКТИВАЦІЯ НЕВІДОМИХ СИСТЕМ.]

Щось усередині конструкції… прокидалося.