Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Мама сидить у кріслі, загорнута в плед. За вікном дощ.
А в руках — стара м’яка іграшка: ведмедик із відірваним вушком.
— Я його зшила, коли мені було сім, — шепоче вона. — Тоді в нас не було багато іграшок. Але цей ведмедик був моїм всесвітом.

Я слухаю її. Відчуваю спокій і щем водночас.
— У дитинстві я дуже хотіла, щоб мене хтось завжди обіймав… Щоб був хтось, хто скаже: "Ти — достатня". — її голос зламується. — І я клялась, що коли виросту — не буду мовчати. Не повторю тих самих помилок.

Вона кладе руки на живіт.

— Знаєш, малюку… Ти вже зцілюєш те, що я носила все життя. Коли я говорю з тобою, коли торкаюся свого живота — я ніби торкаюся до маленької себе.
Я обіцяю: ти будеш знати, що тебе чекають.
Що тебе люблять не за щось, а просто так.

І я чую, як її спогади пульсують у кожному її слові.
Відлуння дитинства — солодке й гірке — тепер стає колисковою для мене.

---