Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

— Я не працюватиму з тобою. За жодних умов.

Дамір повільно всміхнувся. Його пальці легко постукали по підлокітнику дивана.

— О, Вольська, ти ще не зрозуміла, — його голос був небезпечним, у ньому бриніло щось майже хижачеське. — Це не прохання. Це умова твого виживання.

Софія не здригнулася.

— Якщо ти думаєш, що можеш мене змусити...

— О, я не думаю, — він нахилився вперед, упершись ліктями в коліна. — Я знаю.

Її щелепа трохи напружилася, але вона продовжувала стояти рівно.

— Ти ж розумієш, що, якщо відмовишся, — Дамір розтягнув слова, наче смакуючи, — твоя кар’єра піде під ніж?

Софія стиснула губи.

— Ти нічого не зможеш довести.

— Справді? — він підняв брову й постукав по папці, що лежала на столику. — Це ж тільки початок. Якщо я захочу, Вольська, від твоєї знаменитої репутації не залишиться навіть сліду.

Він зробив паузу, спостерігаючи, як її обличчя залишається непроникним.

— А тепер уяви, що станеться, коли це потрапить до ЗМІ. Коли твої клієнти, твої колеги, судді, з якими ти працюєш, побачать, ким ти була насправді.

Він схилив голову набік.

— Як думаєш, скільки часу тобі знадобиться, щоб зібрати свої речі та покинути місто?

Софія відчула, як її пальці стискаються в кулак.

— Ти жалюгідний, Ковнер.

— Можливо, — знизав плечима він, — зате я той, хто зараз тримає твою долю в руках.

Він відкинувся назад і спокійно спостерігав за нею.

— Отже, твій вибір, Софіє. Працюєш зі мною — і твоя кар’єра залишається неушкодженою. Відмовляєшся — і я стираю тебе з цього міста.

Тиша затягнулася.

А потім Софія повільно сіла в крісло навпроти нього.

— Гаразд, — її голос звучав рівно, хоч усередині все кипіло. — Що ти хочеш?