Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Остання справа , Ірина Айві 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання справа , Ірина Айві"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остання справа" автора Ірина Айві. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65
Перейти на сторінку:

Вони сиділи довго, не поспішаючи, смакуючи кожну мить. Пиріг на столі зник, а в повітрі зависла ніжність, яку не можна було описати словами.

— Ви залишитесь у нас на ніч? — запитала Наталя.
— Якщо можна, — відповіла Софія, поглянувши на Даміра.
— Звісно, я приготую кімнату, — усміхнулась тітка й підморгнула Софії.

Цей вечір був початком. Тихим, родинним, справжнім.

 

Вони лежали в тиші, у кімнаті, що пахла чистою білизною, деревом і чимось домашнім, затишним. М’яке світло лампи падало на обличчя Софії, і Дамір не міг відірвати погляду. Її волосся розсипалося по подушці, очі повільно закривались від втоми, але ще тримались за останні хвилини розмови.

— Софіє, — його голос був тихим, майже пошепки, — я думаю про те, чого мені завжди бракувало. Я любив Аріну з першого погляду, але був молодим, не готовим. А тепер… тепер я готовий. Я хочу ще дітей. Від тебе.

Софія затамувала подих. Її серце стислося, мов підхоплене хвилею. Вона повільно повернулася до нього, її очі наповнилися блиском і чимось ще — глибиною, ніжністю, страхом і мрією водночас.

— Ти певен? — прошепотіла вона.
— Абсолютно. Я хочу не просто бути з тобою. Я хочу бачити, як наші діти ростуть у любові. Я хочу родину. Таку, яку ми створимо самі. Без брехні, без зрад, без болю. Тільки ми.

Софія не відповіла одразу. Вона підвелася трохи, поглянула йому в очі — глибокі, щирі. І тоді з її губ злетіло тихе:

— Це найкраще, що я чула за все своє життя.

Він пригорнув її до себе, її голова знову вмостилася на його грудях, а тиша між ними більше не була пустотою. Вона була спокоєм, початком і надією.

 

На подвір’ї стояла тиха ранкова тиша. Птахи співали свої перші пісні, а свіже повітря наповнювало все навколо спокоєм. Дамір допомагав тітці Наталії переносити сажанці кущів та дерев, які вона купила напередодні, а Софія залишилась з Аріною на дерев’яній лавці під вишнею.

Дівчинка зосереджено крутила в руках маленьку гілочку, наче збиралася з думками.

— Софіє, — тихо почала вона. — Ти не злишся, що я люблю маму?

Софія м’яко всміхнулась, легенько взяла Аріну за руку.

— Звісно, ні. Мама — це мама. Її не перестають любити, якою б вона не була. Я поважаю твої почуття, мила моя дівчинко.

Аріна зітхнула і на мить замовкла.

— Просто з татом мені якось… тепліше. Безпечно. Він завжди слухає. А ти… ти така ніжна. І коли ти поруч — мені добре. Я не знаю, як це пояснити.

Софія відчула, як у грудях щось зворушливо защеміло. Вона обійняла Аріну за плечі.

— Ти не мусиш нічого пояснювати. Але якщо ти захочеш… якщо ти дозволиш… я завжди буду поруч. Я любитиму тебе так сильно, як тільки здатне моє серце. Не як чужу дитину — як свою.

Аріна подивилась на неї широко розплющеними очима, потім притулилася щокою до Софіїного плеча.

— Тоді залишайся назавжди.

У цей момент з-за рогу з’явився Дамір із кущем смородини, і, побачивши їх двох, зупинився — в його очах блищала гордість і щастя. Вперше за довгий час він бачив свою доньку спокійною, відкритою, щасливою.

Дамір зупинився на мить, не наважуючись порушити той щемливий момент. Він стояв у кількох кроках, ледве дихаючи, аби не злякати тишу, в яку обгорнулася його душа.

Слова Аріни проникали в нього, наче теплі промені сонця — «Тоді залишайся назавжди». Від них у грудях щось стислося, а очі наповнилися вологістю. Він бачив, як Софія схилила голову до дівчинки, як її пальці лагідно ковзнули по тонкому плечику, і зрозумів — усе, що він шукав у житті, зараз сидить на цій лаві.

— Ви дві мої любові, — тихо мовив він, підходячи ближче. Його голос тремтів, але був наповнений щирістю. — Я навіть уявити не міг, що колись побачу вас двох разом і відчую такий спокій.

Аріна підняла очі й усміхнулася. Софія поглянула на нього з тією ніжністю, яка казала більше за будь-які слова.

— Ми вже сім’я, тату? — спитала дівчинка.

Дамір опустився навколішки перед нею, погладив волосся, а потім глянув на Софію.

— Якщо ви обидві згодні… то так. Ми — сім’я.

Софія мовчки кивнула. У горлі стояв клубок, а в очах світилися сльози — сльози любові, вдячності, надії.

Дамір обійняв Аріну, пригортаючи її до себе, а в іншу руку м’яко втягнув Софію. Троє сердець злилися в одне — у тихому, але глибокому обіймі, де не було минулого з болем, а лише теперішнє, наповнене любов’ю та прощенням.

 

Навколо панувала весняна тиша. Вітер лагідно гойдав гілки яблунь у саду, а сонце заходило за горизонт, залишаючи на небі ніжне золоте сяйво. Це був той рідкісний момент, коли час зупиняється, щоб дозволити щастю розквітнути. Аріні так сподобалося у тітки Наталії, що дівчинка буквально благала залишитися ще хоч на один день. Звісно Дамір з Софією не змогли їй відмовити. 

— Я хочу, щоб це ніколи не закінчувалося, — прошепотіла Софія, торкаючись чола Даміра.

— Воно й не закінчиться, — відповів він. — Це лише початок.

Аріна, притулившись до них, посміхнулася — щиро, як тільки може посміхатися дитина, яка відчула себе в безпеці. Її маленька рука стиснула долоню Софії, і та зрозуміла: це її місце. Тут, поруч із ними.

У той вечір, за великим дерев’яним столом на веранді, освітленій м’яким світлом лампадок, вони вечеряли разом. Сміялися. Пригадували. Мріяли. І кожне слово звучало, як обіцянка — бути, любити, залишатися.

Це була не ідеальна історія. Але це була справжня історія кохання. І вона завершилася там, де мало початись нове життя — з вірою, що попереду тільки світло.

Кінець

1 ... 64 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання справа , Ірина Айві», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Остання справа , Ірина Айві» жанру - 💛 Короткий любовний роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання справа , Ірина Айві"