Читати книгу - "Світло (сяйво) душі, Зоряна Квітка"

    Поштовх був несподіваним і люди ледь втримались на ногах. Через кілька хвилин до кабінету Рейтана влетіла Ада.
—Що це було? — занепокоєно спитала гостя.
—Не знаю. — відповів Рейтан.
—Правителю! — з криком прибіг Філіп. — Що це було? Серед людей паніка, як їх заспокоїти?
—Попередь людей, хай збирають речі, будемо евакуювувати! — наказав Правитель.
—Куди? — спитала Ада.
—Не знаю... — відповів він. — Естель ще  не повернулася?
   Філіп заперечливо похитав головою.
    В той же час у лісі.
—Що це? — злякано спитала вовчиця ледь втримуючи рівновагу.
—Це якось пов'язано з договором. — сказала Естель.
—З яким договором, що за договір? — Перлина ледь не плакала.
—Це я збираюсь з'ясувати. — в її руках з'явився папір, а на ньому слова. — Біжи у замок і передай послання Правителю!
—А ти?
—Я скоро повернусь, не бійся демони тебе не зачіпатимуть, біжи! — сказала Естель й зникла в порталі, який відкрила за спиною.
   Перлина швидко побігла назад, як і сказала дівчина демони її не чіпали. Під бар'єром Перлина пробігла поміж людей, які збирали речі й здивовано дивилися у слід вовчиці.
   Через хвилин двадцять Перлина була у замку і побігла до кабінету Правителя. Благо двері відкриті, вона зайшла в середину.
—Перлина? — здивовано спитав Рейтан і переглянувся з Адою. — Де Естель?
    Вовчиця простягнула послання, Правитель взяв і прочитав:
—"Евакуюйте людей в морі, нехай Адам дуже швидко готує кораблі. Будьте на кораблях разом із іншими. Усі! Перлину візьміть з собою. Будь ласка не ризикуйте своїм життям! Скоро повернуся."
—І що це значить? — спитала Ада глянувши на вовчицю.
—Не знаю, — сказав Рейтан. — але треба сказати Адаму...
—Готувати кораблі! — сказав Адам.
—Звідки, ти тут? — здивувалася Ада.
—Прийшов через портал, хотів спитати, що то  за поштовх був. — пояснив Адам. — І разом з вами прочитав послання. Кораблі будуть готові через кілька годин, забирайте тільки те що необхідне для вас!
—Піду всіх інших поперджу. — сказала Ада і зникла.
   Коли все було готово і всі зібралися, посходили на кораблі й відплили в море на безпечну відстань від землі
   Естель вийшла з порталу перед сходами, піднялася і постукала. Двері відкрила одна із служниць.
—Міс... — почала й замовкла, як тільки побачила хто перед нею. 
—Мені потрібен лорд Астрод! — сказала Естель і увійшла. 
—Так, зараз я покличу. — розгубившись сказала служниця
—Хтось має прийти? — спитала дівчина. 
—Так... — відповіла служниця і пішла кликати господаря. 
   Кілька хвилин і до неї вийшов... всі!
—Ого, які гості, тебе вигнали? — злорадним тоном спитав Дерек.
—Помовч Дерек! — сказав лорд Астрод і звернувся до Естель. — Що привело, тебе сюди? 
—Розмова, треба поговорити. — сказала Естель. — Для розмови можна пройти у вітальню, а не стовбичити у холі. — і пішла до вітальні. 
—Що ти собі дозволяєш? — подала голос Віолета. — Ходиш тут, як у себе в дома! 
—Це і є мій дім, я тут народилася і виросла! — відрізала Естель. 
    Вони прийшли до вітальні, кілька хвилин стояла мертва тиша. 
—Про що ти хочеш... — почав лорд Астрод. 
—Який договір твій предок уклав з демоном? — без прелюдій спитала Естель. 
—Що ти... — запнувся лорд. 
—Договір з демоном, що вона має на увазі? —запитала леді Астрод з ледь помітною панікою. 
—Це не твоя справа! — грубо відповів лорд. 
—Тату, про що вона говорить? — спитала Віолета. 
—Дерек, може ти розкажеш? — звернулася Естель до старшого брата. 
—Я нічого не знаю! — перезирливо відповів Дерек. 
—Може, хтось пояснить мені, що коїться і про що вона говорить? — спитала леді Астрод. 
—Ого, що це за внутрішні метання? — сказала раптом дівчина. 
—Я абсолютно спокійний! — заперечив лорд. 
—Так нев...— почала Естель та раптом її щось зупинило. Вона відчула дуже знайому і рідну енергію, встала і пішла за відчуттями. 
   Відчуття привели її до батькового кабінету, вона відкрила двері і невагаючись ввійшла. 
—Що ти собі дозволяєш? Геть з мого кабінету! — гнівно сказав лорд, який тільки-но її наздогнав. 
   Естель обвела поглядом кабінет і зупинила на книжковій шафі. Основна енергія зосереджена там. Дівчина взмахнула рукою, з полиці до неї підлетіла одна єдина велика Книга. 
   Білосніжна палітурка прикрашена лазурними і золотими завитками, а посередині гарним золотим шривтом написано "Книга Життя". Книга плавно лягла дівчині в руки і легко засяяла, ніби відчула, що вона нарешті у того у кого повинна бути. 
   Естель тримала Книгу і не розуміла, як вона тут опинилася. Книга має бути у Храмі хіба ні? 
Наскільки вона пам'ятає ніхто Книгу з Храму не забирав. Тоді, як це пояснити? 
—Звідки, у тебе ця Книга? — холодно запитала Естель повернувшись до лорда. 
—Не твоя справа! — грубо відповів лорд, який до цього стояв мовчки. — Віддай Книгу! 
—Ще раз питаю: звідки у тебе ця Книга — тепер вже крижаним том спитала дівчина. 
—Я... — почав той. 
—У вітальню, швидко! — прошепотіла вона, а в лазурних очах палала лють.
   Лорд покинув кабінет й пішов у вітальню, а за ним усе сімейство, які стали свідками цієї сцени. Естель вийшла, закрила двері і пішла, на шляху зупинила служницю й попросила:
—Принеси, будь ласка у вітальню чай і перекус. 
—Добре міс. — сказала служниця і пішла на кухню. 
   Естель зайшла бережно тримаючи Книгу. Усі сиділи разом притулившись один до одного. 
—Надумав розповісти правду? — спитала Естель у свого "батька". 
—Ти, яким тоном з батьком розмовляєш? — з досадою спитала леді Астрод. — Забула хто тебе виростив? 
—Ну, виросла я практично сама по собі не рахуючи деяких людей, які були поруч зі мною, але зараз не про це. — сказала дівчина і знову звернулася до лорда. — То як? 
—Я нічого не знаю! — повторив слова сина й відвернувся. 
—Та невже? Не обманюй, все ти знаєш! Дерек, може ти скажеш? 
—Вовки, — сказав Дерек. — щоб укласти угоду треба було принести в жертву вовків–перевертнів. 
    Естель нічого не відповіла і нічого не питала. Провела лагідно рукою по Книзі. Книга зблиснула, відкрилася і дівчина поринула в історію...