Читати книгу - "Світло (сяйво) душі, Зоряна Квітка"

       З саду долинав щасливий дитячий сміх. Четверо дорослих сиділи за столом, а троє дітей гралися у траві — двоє старших і одне менше. Маленька дівчинка, точна копія Лірії, підбігла й голосно вигукнула:

— Мамо, можна піти до моря? Там дядько Дерек нас чекає!

— Тільки дядько? — усміхнулась Лірія.

— Ще Лілі. Вона хоче дещо показати.

— Добре, люба. Біжи.

— Мамо, тату, можна нам піти? — спитав хлопчик із чорним волоссям і карими очима, тримаючи за руку свою молодшу сестру з довгим білосніжним волоссям і лазурними очима.

Естель усміхнулась, простягнула руки. Дівчинка відпустила руку брата і побігла до неї.

— Лілі має показати щось цікаве? — запитала Естель, підхопивши доньку на руки.

— Так. Правда, не сказала що, бо це сюрприз. — відповів хлопчик.

— Не проти, якщо ми підемо з вами? — спитав Рейтан.

— Ні, — в один голос сказали діти.

Діти взялися за руки й радісно побігли вперед. За ними рушили їхні батьки. Біля моря їх зустріли Дерек і Лілі. Вони оголосили, що хочуть одружитися, а ще — Лілі, як і обіцяла, показала дітям свою особливу силу. Яку саме? Це залишилося секретом.

Світ гомонів грав новими барвами. Емілія часто приїжджала навідати онуків і прийняла обов’язок Берегині. Вона оберігала своїх дітей та онуків від біди й прийняла все, що мала прийняти  дружина Едварда.

Закоханим вдалося вберегти та відродити світ, принести щастя в життя інших людей і з’єднатися навіки. Вони стояли на варті світу, як і колись давно, відродивши клятву, яку дали одне одному.

І знову… Зірка засяяла дуже яскраво.

 

     Д

 

Кінець