Читати книгу - "Світло (сяйво) душі, Зоряна Квітка"

Естель спокійно стояла на березі, уважно спостерігаючи. Через кілька хвилин Віолетта виринула, завмерла, дивлячись на своє відображення у воді, а потім повільно обернулась до Естель.
    

Естель побачила перед собою струнку, високу дівчину з янтарними очима, довгим густим чорним волоссям і витонченими рисами обличчя.
— Привіт, Зірко… — сказала вона.
— Привіт… — прошепотіла Естель.

Вона вийшла з води. Мить — і її плечі огорнула тепла накидка. Естель простягнула їй великий букет квітів, який збирала дорогою сюди. Дівчина взяла його.
— Я не знала, що так вийде… — з гіркотою промовила вона.
— Ніхто не знав, навіть я, — відповіла Естель.
— І хто я тепер?
— Ти — це ти. Віолетта і Лірія — одна душа. Так само як і я: Естель і Зірка.

— Зовнішність змінилася… Чому? — спитала вона.
— Ти мала виглядати так з самого початку, — відповіла Естель. — Але… закляття Візеріона. Даніель попросив, щоб його діти і нащадки були схожі на нього.
У роді Астрод поколіннями народжувалися лише сини. Аж поки не з’явився він — і дві доньки. Тебе закляття торкнулося. Мене — ні. Бо я сильніша за Візеріона. У Дерека також зовнішність змінилася. Він тепер схожий на Едварда.

— Даніель не був схожий на батька?
— Ні. Ні на батька, ні на матір. Зовнішністю він пішов у бокову лінію роду.
— Ясно… — Вона замовкла на мить. — Яке ім’я ти вибираєш? — запитала Естель.
— Лірія. Нехай буде ім’я, яке обрав мій батько. “Віолетта” — це ім’я мені ніколи не подобалось.

Естель підійшла до могутнього дерева.
— Ти готова? — спитала вона.
— До чого? — здивовано озвалась Лірія.
— Прийняття себе. Повного прийняття. І свого звіра.
— Невже…

Естель кивнула. Лірія підійшла до дерева й поклала руку на його могутній стовбур. Її охопило сяйво. А на плечі — сиділа лисиця з янтарними очима та сірим хутром, неначе ще одна душа.

Естель усміхнулась і обернулась у лисицю.
— Лірія, готова ти оберігати світ та берегти його спокій? — голосно запитала лисиця.
— Так.
— Як тільки Лірія промовила ці слова, лисиця злилася з нею в одне ціле.
— Вітаю. Тепер ти — одна із нас!

Вони обернулись. На галявині стояв Адам. Закохані на мить подивились одне на одного, підійшли ближче й міцно обійнялися.