Читати книгу - "Фундація"

— Розумію, — сказав Гардін, — але що було не так зі станцією?

— Ну, взагалі-то, — байдуже відповів лорд Дорвін, — хто його знає… Вона виходила з ладу за кілька гоків до того, і вважають, що запчастини та гемонт були не дуже якісними. Загаз так важко знайти людей, які б наспгавді гозумілися на технічних деталях наших енеггетичних систем. — І він із сумним виглядом узяв ще одну дрібку тютюну.

— Ви розумієте, — сказав Гардін, — що незалежні королівства на Периферії повністю втратили ядерну енергетику?

— Спгавді? Я анітгохи не здивований. Вагвагські планети… о, мій любий дгуже, не називайте їх незалежними. Ви ж гозумієте, що це не так. Угоди, які ми з ними підписали, є позитивним доказом. Вони визнали пгаво вегховної влади Імпегії. Звичайно, вони змушені були це згобити, інакше б ми нічого не підписали.

— Може, й так, але вони мають значну свободу дій.

— Так, я теж так думаю. Значну. Але навгяд чи це має значення. Для Імпегії набагато кгаще, якщо пегифегія перейде на власні гесугси — як це і є, більш-менш. Знаєте, нам від них ніякої когисті. Найбільш вагвагські планети. Ледь цивілізовані.

— Вони були цивілізованими в минулому. Анакреон був однією з найбагатших віддалених провінцій. Як я розумію, він вигравав навіть порівняно з самою Вегою.

— О, але, Гагдіне, це було багато століть тому. Навгяд чи можна гобити з цього висновок. У ті великі стагі часи все було по-іншому. Знаєте, ми вже не ті люди, якими були. Але ж, Гагдіне, ви таки наполегливий хлопець. Кажу вам, сьогодні я більше пгосто не говогитиму пго спгави. Доктог Пігенн підготував мене до зустгічі з вами. Він казав, що ви намагатиметеся мене гоздгатувати, але я надто стагий для цього. Залишмо це на завтга.

На тому все й закінчилося.

5

Це було друге засідання Ради, на якому був присутній Гардін, якщо не брати до уваги неофіційні розмови з лордом Дорвіном. Проте в мера було явне відчуття, що було проведено ще принаймні одне, а можливо, два або три засідання, на які його не запрошували.

Та й на це засідання, здавалося йому, він би не отримав запрошення, якби не ультиматум.

Цей візіграфований документ щонайменше дорівнював ультиматуму, хоча при поверхневому прочитанні складалося враження, що це дружній обмін привітаннями між двома володарями.

Гардін обережно торкнувся його. Він починався з пишномовного привітання «Від Його могутньої величності, короля Анакреона, своєму другові та брату доктору Льюїсу Піренну, голові Ради опікунів Енциклопедії Першої Фундації» та закінчувався ще пишніше, гігантською багатоколірною печаткою з безліччю символіки.

Але за змістом це був ультиматум.

Гардін сказав:

— Виявилося, що в нас не було багато часу, лише три місяці. Але й цей мізерний час ми змарнували. Цей лист дає нам тиждень. Що тепер робитимемо?

Піренн стурбовано насупився.

— Мусить бути якийсь вихід. Абсолютно неймовірно, що вони пішли б на крайнощі після запевнень лорда Дорвіна щодо позиції Імператора та Імперії.

Гардін пожвавився.

— Розумію. Ви повідомили королю Анакреона про цю так звану позицію?

— Так, одразу після того, як поставив пропозицію на голосування Ради й отримав одностайну згоду.

— І коли відбулося це голосування?

У Піренна прокинулося самолюбство.

— Я вважаю, мере Гардін, що не зобов’язаний перед вами звітувати.

— Добре. Я не є в цьому кровно зацікавленим. Я лише вважаю, що ваше дипломатичне повідомлення про візит лорда Дорвіна, — він кисло посміхнувся, — спричинило появу цієї маленької дружньої ноти. В іншому випадку вона могла з’явитися дещо пізніше, хоча я не думаю, що цей додатковий час міг би якось допомогти Термінусу, з огляду на ставлення Ради.

— І як же ви, містере мер, дійшли цього чудового висновку? — відгукнувся Йет Фулгем.

— У дуже простий спосіб. Для цього потрібна була така дуже зневажена людська риса, як здоровий глузд. Розумієте, є така галузь людського знання, як символічна логіка, її використовують для видалення всього того сухого гілляччя, що захаращує людську мову.

— І до чого тут вона? — спитав Фулгем.

— Я її використав. Між іншим, я використав її і для цього документа. Мені особисто це було непотрібно, бо я знав, чого він стосується, але я думаю, що мені буде легше пояснити це п’яти фізикам символами, ніж словами.

Гардін витягнув кілька аркушів з теки, що лежала в нього під рукою, і роздав їх присутнім.

— До речі, я робив це не сам, — зауважив він. — Як ви можете бачити, ці аналізи підписані Мюллером Голком з відділу логіки.

Піренн нахилився над столом, щоб краще роздивитися написане. Гардін продовжив:

— Послання від Анакреона було простим питанням — звичайно, для людей, які його писали. Це скоріше люди дії, ніж люди слова. Воно легко й прямолінійно зводиться до очевидної заяви, що є в символах, які ви бачите, і в приблизному словесному перекладі означає: «Ви дасте нам те, що ми хочемо, через тиждень, або ми візьмемо це силою».

Запала тиша. П’ятеро членів Ради пробігли очима рядки символів, а потім Піренн сів і незграбно кахикнув.

— То що, докторе Піренн, виходу нема? — спитав Гардін.

— Схоже, що так.

— Гаразд. — Гардін замінив аркуші. — Тепер ви бачите перед собою копію договору між Імперією та Анакреоном — договору, який, між іншим, підписаний від імені Імперії тим самим лордом Дорвіном, що був у нас минулого тижня. До нього доданий символічний аналіз.

Договір складався з п’яти сторінок, написаних дрібним шрифтом, а аналіз був надряпаний менш ніж на половину сторінки.

— Як ви бачите, джентльмени, приблизно 90 відсотків змісту договору визначені аналізом як безглуздя, і те, що ми отримуємо в кінцевому підсумку, можна цікаво описати наступним чином:

«Обов’язки Анакреона перед Імперією — жодних!»

«Влада Імперії над Анакреоном — жодної!»

П’ятеро членів Ради знову пробігли очима документ, ретельно перевіряючи сказане, і коли вони закінчили, Піренн стривожено вимовив:

— Схоже, так і є.

— Отже, ви визнаєте, що цей договір — не що інше, як декларація про повну незалежність з боку Анакреона й визнання цього статусу Імперією?

— Здається, так.

— І ви припускаєте, що Анакреон не усвідомлює цього й не прагне підкреслити свою незалежність, що, природно, може викликати обурення та появу загрози з боку Імперії? Особливо коли очевидно, що Імперія безсила виконувати будь-які подібні загрози, інакше він ніколи б не дозволив собі проголосити незалежність.

— Але тоді, — вставив Сатт, — як може мер Гардін пояснити запевнення лорда Дорвіна про підтримку Імперії? Вони здавалися, — він знизав плечима, — здавалися задовільними.

Гардін відкинувся на спинку крісла.