Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

– Без сніданку?

– Без сніданку.

– А якщо я впаду?

– Піднімешся. Або залишишся лежати, доки не придумаєш нове ім’я для мене.

Вона засміялась, уже входячи в коло. З очима, що палали азартом, і серцем, що вперше відчуло щось тепле в тиші цього воїна.

***

Перед тим як продовжити історію, мій читачу, хочу надати описи персонажів, щоб ваша уява змогла намалювати все так як було заплановано.

Наор серед старійшин, Кайро серед рівних, Кайно — серед надто сміливих учнів.
Високий, з глибоким поглядом кольору обвугленого срібла. Його лице завжди спокійне, мов вирізане з обсидіану, і лише очі видають щось глибше — те, чого сам він не визнає.
Волосся темне, довге, зібране у вузол, як у воїнів старого світу, або зав’язане зверху. Плащ темно-синій, зі срібним обрамленням — знак його ордену, що стоїть між світами. Його сила — контроль над міжпросторовими проходами, уміння бачити суть, а не лише оболонку.
Він – не просто учитель, а ходячий епос. Але сьогодні, з появою однієї балакучої дівчини, його власна історія починає тріщати по швах.

Сояна - дівчина з очима, що світяться золотаво-зеленим, як весняні листки крізь сонце. Її волосся — біле, зібране у високий хвіст підчас тренувань, і гарно розплетена в інші випадки. Тонка, але м’язиста — видно, що не раз билася і перемагала.
У неї — весела душа, швидкий розум і серце, що не боїться ні меча, ні долі. Вона — носій Каменя Сутності, древнього артефакту, що дозволяє змінювати форму та відображати внутрішнє "я" зовні. Але вона ще не знає, ким саме стає, коли сутність пробуджується...

***

Зала була витесана у самому серці гори — велична, тиха, мов храм. Стелі не видно, лише нескінченна тінь і сяючі символи на склепінні. Підлога — з полірованого каменю, розчерчена магічними колами для навчання: одне — для володіння мечем, друге — для спритності, третє — для пробудження сутності.

Навколо — дерев’яні манекени, що могли рухатись і змінювати форми, голографічні проєкції давніх ворогів, і навіть платформи, що летіли в повітрі, змушуючи учня бути швидким, як блискавка, і легким, як подих весни.

Кайро стояв збоку, тримаючи сувій у руці. Своїм звичним спокійним тоном він читав:

– Бойові мистецтва — третій ступінь, фехтування – другий, рукопашний бій – другий, верхова їзда – відмінно... — він зупинився. — Камінь Сутності: неактивний, проте з високою реактивністю. Зміна сутності виявлена, форма – невідома.

Він підняв погляд і промовив:

– Камінь у тебе зараз?

– Завжди при мені, – відповіла вона, торкнувшись кулона на грудях. Там, у металевій оправі, пульсував слабким світлом зелено-білий кристал.

– Ти не знаєш, ким стаєш?

– Ні. Але... щось у мені змінюється, коли я в русі. Коли б’юсь.

– Тоді бийся.

Він кинув їй дерев’яний меч — легкий, але з хорошим балансом. На манекені перед нею засяяло червоне око — виклик активовано.

Сояна вдарила перший раз. Легко, впевнено. Потім — ще раз, уже спритніше. Манекен відповів ударом — і тоді почалось.

Її рухи стали нечіткими, ніби вона ковзала повітрям. Її очі засяяли яскравіше, волосся піднялось, ніби вітер кружляв навколо. Камінь Сутності спалахнув — і вона… змінилась.

Не раптово, не болісно — а природно, як пелюстка, що розкривається на світанку. Камінь на грудях Сояни затремтів, ніби вловив невидимий подих іншого світу. Її тіло почало змінюватися — хребет вигнувся, шкіра вкрилася густим білим хутром, очі стали вузькими, з вертикальними зіницями. Зі спини повільно виросли три довгі, гнучкі хвости, що ледь світилися срібним світлом. Вона впала на чотири лапи, подивилася вгору і... м'явкнула.

Маленький тигр. Точніше — тигреня. Але не просте, а з блискучим білим хутром, довгими вусами й трьома хвостами — знаком Древнього Духу Звірів. Такий з’являвся раз на кілька століть. І тепер — він сидів у центрі тренувального кола, розгублений і… дуже пухнастий.

Кайро Наор схопився з місця. Його голос був ледве чутний:

— Це… це не форма Вітру… — він завмер. — Це... Єдність Звіра. Білий Тигр із трьома хвостами. Жива легенда. Одна в своєму роді…

Тигреня здивовано нахилило голову, а потім несподівано підстрибнуло — від того, що дерев’яний манекен, запрограмований на контратаку, з усієї сили влупив її по лобі. Пролунав глухий звук удару — туп! — і маленький тигр зойкнув тоненьким "мррмяу!" і впав на бік, лапки вгору.

Наор рвучко зробив крок уперед, але зупинився.

— Сояно… ти мене чуєш?

Тигреня сіла і похитнулося. Хвости трохи здригнулися, але тіло не реагувало.

— Ти не можеш повернутися назад? — Наор нахилився, спостерігаючи за нею, як за надзвичайно складним артефактом.

Маленький білий звір лише сумно м'явкнув у відповідь і торкнувся лапкою кулона на своїй шиї. Та камінь вже не світився — його світло згасло, лишивши слабке тепло в шерсті.

— Тобі бракує сили. — Наор притих. — Це твоя перша трансформація, і тіло ще не здатне її контролювати. Ти… лише тигреня. Сутність пробудилася, але ще не сформувалася.

Він опустився на одне коліно поруч із нею. І раптом — дуже тихо, майже з ніжністю:

— Якби ти знала, кого обрав цей Камінь… Легенди казали, що Єдиний Білий Тигр — це не просто захисник, а баланс між Життям, Смертю і Силою. Але... він ніколи не з'являвся в жіночому обліку.

Тигреня зітхнуло. Маленьке, кумедне і… образливе.

— Ну все, — пробурмотів він. — Забудь, що я сказав.

Тигреня люто блиснуло очима й... знову м'явкнуло, образливо.

Наор зітхнув і додав:

— Поки ти не повернеш собі людську форму, доведеться носити тебе із собою. Може, навчишся хоч не падати під ударом дерев’яного меча.