Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

Оля прийняла руку і вийшла з авто. Її поза й вираз обличчя сигналізували про внутрішнє напруження, проте жінка мовчала, чекаючи моїх подальших дій. Взяв її за руку, увімкнув сигналізацію в авто й попрямував у бік входу до ресторану. Квіти залишились на задньому сидінні, про те що їх можна було попросити поставити в вазу Оля або забула, або зумисне залишила. Цей її вчинок був ще одним неприємним епізодом, та я все ще сподівався на приємний вечір, тому залишив і це питання не вирішеним.

В ресторані вони зайняли столик по центру й занурились у вивчення меню. Взагалі мені було байдуже, що їсти, тому завжди замовляю одне й те саме — стейк середнього смаження і салат, кава без десерту. І він давно б уже зробив замовлення, та Оля уважно вивчала кожну сторінку, тож і йому довелось робити вигляд, що читає. Згодом і це заняття набридло, тож відклав меню і почав розглядати свою супутницю. Гарна, витончена і дуже скута. Дивився на неї і розумів, що ні чорта у нас не вийде. Така не підніметься на гору заради сексу без зобов’язань, з такими як вона взагалі нічого не може бути без взаємних зобов’язань, а я надто втомився, щоб на них погоджуватись. Я хочу легкості й прямоти, а в неї на лобі написано — "Я травмована, так легко не підпущу. Шукай підхід".

Нарешті Оля відклала меню і біля них одразу з'явився офіціант.

— Салат із морепродуктів і біле вино. На десерт пражський торт і капучіно.

Він теж зробив замовлення і офіціант їх залишив на одинці. Оля підняла очі на супутника і в її погляді не залишилось жодної розгубленості, лише впевнена сталь. Що ж це було цікаво. Вона була мінливою, а від того, цікавою Богдану.

— Тут гарно. Я давно не була в подібних закладах. Дякую, що запросив.

— Я люблю виходити в люди, — посміхнувся сам від власних слів. Можливо тому, що важко переношу самотність. Серед людей мені легше.

— Мені завжди здавалось, що якраз у натовпі гостріше відчувається самотність.

— Не погоджусь з тобою. Коли я бачу інших людей, я вірю, що є частиною чогось — країни, громади, певного прошарку суспільства, а отже статистично маю шанс на те саме, що мають й інші — родину, пару.

— Ти хочеш сім'ю?

— Колись дуже хотів, а отримавши, напевно, перестав цінувати. 

Маша права, я сприйняв появу доньки як належне, до пуття не розумів своєї ролі, адже сам батька не знав, заробляв гроші, напрацьовував імідж й досвід і думав, що в сім'ї все гаразд.

— Ти був одружений?

— Так, я вже майже рік у розлученні. Є донька Влада, їй дев'ять. Вона зараз за кордоном, — технічно не збрехав, — А ти?

Оля зробила повільний ковток вина і не піднімаючи очей, тихо проговорила:

— А я живу одна. Мама померла, батько живе в Запоріжжі, з найближчих людей у мене тільки подруга Мар'яна.

— Була одружена чи в цивільному шлюбі?

— Я не хочу про це говорити.

Ясно. Була. Напевно має якусь трагічну історію через яку нікого до себе не підпускає, і мене не підпустить, якщо діятиму нахрапом.

—  Завжди була копірайтером?

—  Ні, колись я мріяла бути блогером, і навіть мала пристойну аудиторію, — посміхається блондика.

—  Жартуєш? — Та що ж це за біда така... — Моя колишня корчила із себе лідера думок. Постила усе наше життя в Інстаграмі. Зробила наші найінтимніші моменти надбанням оточення.

Мені зірвало гальма. Всі емоції, які я стримував, які тримав на прив’язі, взбунтувались. Я не просто закипав, я вивергався, мов той вулкан.

—  Ну тобі ж подобається бути в центрі уваги, не бути самотнім, то в чому проблема? — сказала Оля і посміхнулась вже зовсім іншою посмішкою.

Її голос набув холодної й злої відстороненості. Мені б зупинитись, та я все ще не міг.

—  Проблема, коли жінка викладає свої фото в білизні, щоб інші чоловіки на неї дрочили. Проблема, коли ця сама жінка викладає фото вашої дитини і не питає твоєї думки щодо цього. Проблема, коли тебе зненацька знімають і виставляють на загал, і твої клієнти й конкуренти знають, що ти їв на сніданок, що сказав про ту чи іншу суспільну подію і світоустрій загалом. Це не нормальна жага демонстрації власного життя, що згубила мій шлюб.

—  Ну звичайно, винна жінка. А так гарно заливав, про те, що не цінував того, що мав, — виплюнула мені в обличчя звинувачення.

Ці її слова трохи протверезили мозок. Переді мною не Маша, це інша жінка. Вона не має стосунку до твоїх проблем з колишньою. І хай, Оля теж колись займалась блогінгом, але я не знаю, який рівень відкритості був для неї допустимим. Та й зараз, вона точно не веде публічного життя. А я поводжу себе як псих, спускаючи на неї всіх собак.

—  Дарма ми підняли цю тему, це моя історія з колишньою, яка тебе не стосується, — спробував піти на мирову і, якщо це ще можливо, врятувати вечір.

—  Та що ти кажеш? А мені здається, що якраз мене це теж стосується.

—  Добре, якщо ти знову займешся блогінгом, то я попрошу не викладати інформацію, пов'язану зі мною. І якщо ми будемо у стосунках, то я б просив не викладати власні фото еротичного характеру. Це моє табу.