Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

Вибігши на вулицю, я побачила тих, хто напав на нас. Скільки вже можна було повторювати одне і теж? Легіон вирішив нас знищити саме таким чином? Цього разу це були одні із нижчих демонів. Що ж, просто прекрасно. З того часу як Легіон явив себе світові, напади почастішали. І, здається, війна вже не за горами. Зараз всі активно готувалися до неї, тому країни були в постійному очікуванні. Ускладнювало все й те, що ніхто не знав, хто може опинитися зрадником. Навіть уявлення не маю чи зможемо ми вистояти проти такої небезпеки, що накопичували сили близько шестисот років. Найбільше я переживала за дядька, адже короля точно захочуть посунути. Тим паче, я ж відмовилася від трону. Але, у випадку якщо Реджинальд не матиме кровних спадкоємців, мені доведеться це зробити.                                                                                                                                                            

Та зараз було зовсім не до того. Тому, витягнувши меч, я кинулась в самісіньке серце битви. А всі ці тренування не пройшли даром. Мені було доволі легко відбивати усі удари. Проте я знала, що до справжнього воїна мені ще далеко. Проте це так дивно, що я могла захищати себе та близьких. Я і справді вже не так Ілларія, яка три роки тому почала навчання в Королівській Академії. Та, якоюсь мірою, досвід компенсувала вампірська сила та витривалість, адже я зовсім не втомилася. Наносячи ще більше ударів, я, здавалося би, не помічала нічого навкруги. Та вбивши чергового демона, ледве помітила, як до мене підібрався наступний, в рази більший та страшніший. Але хто ж за цим всім стоїть?                                                                                                                                                               

- Принцесо Ілларіє, - прогарчало воно. - Ви підете з нами. Легіон має свої плани стосовно вас. Не ускладнюйте все ще більше.                                                                                                                           

Що, він хоче мене забрати? Для чого Легіону знадобилась я? Я ж нічим не виділялася. Хіба що тим. що моя мати найперший вампір. Ні, я не збираюся йти з ними. Може десь мене там вб'ють, а дядько шукатиме. Не хочу, аби йому було боляче. Та відбиватися було доволі складно, і тому за кілька хвилин мій меч лежав на землі. Що ж, я спробувала. Сподіваюся, моя мати мене знайде та помститься їм. І тільки я приготувалась до неминучого, як меч відбив зброю демона. Відкривши очі, я побачила Аларіка.                                                                                                                                                              

- Вибач, друже, та цей вечір вона обіцяла мені. - посміхнувся хлопець. - Тому тобі потрібно пошукати собі іншу принцесу. І бажано без дракона.                                                                                                     

Він з легкістю відбив випад демона, забравши його від мене. Я ж підняла меч, та вже не було з ким битися. Я бачила, що Аларік був поранений в руку. Ще й точно отрута демонів. Аби він тільки вистояв. Може допомогти? Але ні, от він проштрикнув тіло демона, і той розпався на попіл. Однак Рік, не втримавшись на ногах, впав на землю. Хлопець втратив свідомість. І я вже давно не бачила його в такому стані...