Читати книгу - "Чорна тінь, Ана-Марія Еріш"

Я отямився у своїй кімнаті. Це було дивно, тому що я не пам'ятав, як опинився тут. Мій розум був туманний, але поступово спогади почали повертатися. І хоча кожен з них був схожий на удар, кожен болісно пробивався через мою свідомість. Я врятував Ілларію, але, здається, я мало не загинув сам. В голові був такий хаос, що мені навіть не вірилося, як я зміг вижити. Я ж вампір! Нам мало що може завдати шкоди, але в той момент все було без значення. Найголовніше для мене тоді було те, щоб з Ілларією все було в порядку. Це було більше, ніж просто бажання — це інстинкти, які змушують тебе захищати тих, кого ти любиш понад усе на світі.

Але коли я відкрив очі, поряд сиділа не Ілларія, а Лулу. Її обличчя було схвильоване, її очі виражали стурбованість. Вона дивилася на мене, але в її погляді було ще щось. Щось, що змушувало мене відчути дивну суміш почуттів. Вона моя дівчина, і саме Луїза була поряд, коли я прийшов до тями. Але зізнатися чесно, я б хотів побачити тут Ілларію. Це було правдою, хоча я намагався не показувати це. Я не хотів ні їй, ні собі зізнаватися, що моє серце все ще належало іншій.

- Ти як? — запитала вона м'яким голосом. — Все добре? В голові не паморочиться?

Я повільно піднявся, намагаючись зібрати всі свої думки. Треба приховати своє розчарування, адже все ж Лулу не винна. Вона має сильні почуття до мене і хвилюється за мій стан. Я не маю засмучувати дівчину.

- В порядку, — відповів я, хоч і відчував, як біль пронизує мене. — І почуваю себе досить добре. Ілларія… вона…

Лулу одразу перервала мене, не даючи завершити фразу. Вона була сумна і здається все прекрасно розуміла. Навіть більше, ніж я сам.

- Все добре, — сказала вона, трохи відводячи погляд. — Вона зараз у своїй кімнаті, але ще не зовсім справилася з усім. Сам розумієш, це був сильний шок для неї. Але ти її врятував.

Я кинув погляд на її обличчя, намагаючись знайти там хоч трохи розради, але Лулу виглядала якось занадто спокійно.

- Ти ж її кохаєш, правда? — спитала вона, і я відчув, як її слова пронизали мене. — Хоча не треба відповідати. Я і так знаю правду. Завжди знала, та все ж сподівалася, що ми зможемо бути разом. Навіть зараз твоїм першим питанням стало те, чи в порядку вона. А я старалася не помічати цього. Сподівалася, що ти зможеш відчувати щось до мене.

Ці слова були, немов холодний душ, який змусив мене зрозуміти, що я вже не міг обманювати ні її, ні себе. Моє серце було віддане іншій, і це не змінити.

- Лулу, ти неймовірна дівчина, — промовив я тихо, але щиро. — Ти навіть подобаєшся мені. І я б хотів бути з тобою. — Я взяв її за руку, намагаючись передати те, що я відчував. — Я б справді хотів тебе покохати.

Вона злегка посміхнулася, але в її очах я бачив, що вона розуміє. Все, що я міг сказати, вже було сказано, і я нічого не міг змінити.

- Я знаю, — відповіла вона, усміхаючись, але ця усмішка була сумною. — Але це неможливо. Твоє серце вже віддано зовсім іншій принцесі. А це значить, що моя доля десь гуляє по цьому світу.

Лулу посміхнулася трохи більше, її посмішка була ніжною і водночас мудрою. Ця дівчина була справді неймовірною. І я сподіваюсь, що одного дня вона зустріне того, для кого стане цілим всесвітом.

- Думаю, немає сенсу це продовжувати, - сказала дівчина. – Хто знає, може зовсім скоро я зустріну своє велике кохання. І буду щасливою.

Я посміхнувся у відповідь, хоча в моїй душі було багато суму. Це все так швидко закінчилось. Але я хотів цього. По-справжньому. Бо моє серце завжди з Ілларією.

- Я впевнений в цьому, — відповів я. — Ти як ніхто інший заслуговуєш на це.

Її слова, хоч і залишили у мені певну порожнечу, на якомусь рівні звільнили мене. Це було ніби велике каміння, яке я носив у серці, тепер зникло. Ці стосунки не обтяжували мене фізично, але вони розривали мене зсередини. Можливо, я ніколи не буду з Ілларією. Можливо, це все лише марнота. Але зараз я міг бути самим собою, без масок, без бажання здаватися щасливим. І це було вже чимось.