Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Алія

Його слова пекли. Я сиділа на кам'яній лаві в саду, стискаючи в долонях край хустки, ніби це могло дати мені опору.

"Якщо б ти справді хотіла, давно б втекла."

Він не знає. Він не має права судити мене. Я не обирала цей дім, ці стіни, цього чоловіка. Я не обирала бути розмінною монетою.

Але чи не правий він у чомусь?

Я подумки намацувала межу між покорою й безсиллям. Мене вирвали з мого світу, із дому, з дитинства — і кинули сюди, мов до клітки. І тепер навіть брат мого викрадача зневажає мене, наче я якась хвора гра долі, яка загрожує всім навколо.

Серце стискалося. Я знову відчувала, як по щоках течуть сльози. Беззвучні, гарячі, безпомічні.

Я не могла більше плакати вголос — з кожним днем у мені ставало менше сили, менше надії, менше світла.

Я була ніби лялька у чужих руках. А світ навколо мене — з криги й полум’я.

Тільки іноді, зовсім зрідка, коли в кімнату заходила покоївка з лагідною посмішкою, я згадувала, що не вся ця темрява — назавжди. Але потім згадувала, що завтра… я все одно буду тут. Біля нього. Серед чужих.