Читати книгу - "Паперові міста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні.
— Прошу тебе.
— Ні.
— Бене, зроби це, і ти не пошкодуєш. Чесно.
— Гаразд, гаразд, я знайшов. Я шукав, поки казав тобі «ні». Я не можу, але допоможу. Амгерст-стріт, чотириста двадцять два. Слухай, а на біса тобі адреса Чака Парсона о п’ятій ранку?
— Спи, Бене.
— Вважатиму, що все це мені наснилося, — відказав Бен і відключився.
Амгерст-стріт була всього за кілька кварталів звідси. Ми зупинилися перед будинком чотириста вісімнадцять, зібрали все необхідне і побігли через моріжок; на траві вже лежала роса, що холодила ноги.
Вікно Чака, на щастя, виявилося нижче, ніж у того дідугана. Я тихенько заліз, а потім допоміг Марго. Чак Парсон спав горічерева. Марго навшпиньках підійшла до нього, я стояв за нею, моє серце несамовито калатало в грудях. Якщо він прокинеться, то вб’є нас обох. Вона дістала тюбик, вичавила на руку краплю чогось на кшталт крему для гоління й обережно розмазала по правій брові Чака. Він і оком не кліпнув.
Потім вона відкрила банку з вазеліном — покришка, здавалося, гучно чвакнула, але Чак знову ніяк не відреагував. Марго зачерпнула вазеліну, поклала мені на долоню й ми розбіглися. Я пішов спершу до вхідних дверей і намастив ручку, потім — до спальні, двері до неї були відчинені. Я намастив вазеліном внутрішню ручку і тихенько зачинив двері — вони ледве рипнули.
Нарешті я повернувся до кімнати Чака — Марго вже чекала мене там, ми зачинили там двері та щедро намастили ручку. Залишки ми розмазали по вікну, в надії, що так його буде складніше відкрити після того, як ми виберемося і закриємо його ззовні.
Марго подивилася на годинника й показала мені два пальці. Ми стали чекати. Всі ці дві хвилини ми дивилися одне на одного, і я вмивався блакиттю її очей. У темряві й тиші мені було спокійно, до того ж я не міг сказати нічого такого, що могло б усе зіпсувати, а Марго дивилася на мене так, ніби в мені теж було щось вартісне.
Нарешті вона кивнула, і я підійшов до Чака. Обернувши руку власної майкою, як вона мені звеліла, я, намагаючись діяти якомога акуратніше, нахилився і, притиснувши палець до його чола, швидко витер крем. А разом з ним прибрав і всі до єдиної волосини з правої брови Чака Парсона. І коли я стояв над ним і ото те робив, Чак раптом розплющив очі. Марго блискавично вхопила ковдру і накинула на Чака, а коли я звів погляд, маленька ніндзя вже вилізла з вікна. Я поквапився за нею, а Чак знай верещав: «МАМО! ТАТУ! ГРАБУЮТЬ! ГРАБУЮТЬ!»
Мені так і кортіло відповісти: «Ми нічого не вкрали, хіба що твою праву брову», — але я тримав рот на замку, вибираючись із вікна ногами вперед. І мало не впав на Марго, яка малювала своє «М» на вініловому сайдингу Чакового будинку. Потім ми похапали своє взуття і побігли до мінівена. Озирнувшись, я побачив, що в будинку спалахнуло світло, але ніхто ще не вийшов: то був доказ ефективності вазеліну на дверних ручках. Коли пан (або пані, я не розгледів) Парсон розсунув штори у вітальні й визирнув у вікно, ми вже їхали задки до Принстон-стріт і траси.
— Так! — заволав я. — Боже, це було геніально!
— Ти це бачив? Його мармизу без брови? Наче він у всьому сумнівається. Типу: «Невже? Кажеш, у мене всього одна брова? Може бути». І так круто, що цьому виродку тепер доведеться вибирати: або зголити ліву, або намалювати праву? Я тащуся. А як він матусю гукав, плаксій нікчемний!
— Стривай, а ти за що його ненавидиш?
— Я не казала, що ненавиджу його. Я просто сказала, що він плаксій нікчемний.
— Але ж ти з ним начебто завжди дружила! — здивувався я. Принаймні я думав, що вони дружили.
— О так, у мене завжди була купа начебто друзів, — відказала Марго. Вона схилилася і поклала голову на моє кістляве плече, і її коси розсипалися по моїй шиї.— Я втомилася, — сказала вона.
— Кофеїн, — відказав я.
Вона обернулася назад і взяла дві бляшанки «Mountain Dew» — я вицмулив свою за два ковтки.
— Отже, тепер у «Морський світ», — звеліла Марго. — Пункт одинадцятий.
— Що? Типу «Звільніть Віллі»[11]?
— Ні. Просто їдьмо в «Морський світ». Це єдиний парк розваг, куди я ще не проникала.
— То ми туди й не проникатимемо, — сказав я, заїжджаючи на порожню стоянку біля меблевої крамниці й заглушуючи мотор.
— Часу обмаль, — сказала Марго і простягнула руку до замка запалювання.
Я її відштовхнув.
— У «Морський світ» ми не проникатимемо, — повторив я.
— Знову ти зі своїм проникненням.
Марго помовчала, відкриваючи ще одну бляшанку «Mountain Dew». Відбиваючись від жерсті, світло падало Марго на обличчя. На її губах промайнула посмішка, і Марго сказала:
— Злому не буде. Не думай про це, як про злом з проникненням. Вважай, що ми просто безкоштовно відвідаємо «Морський світ» посеред ночі.
8
— Так, по-перше, нас зловлять, — сказав я. Так і не завівши мотору, я почав викладати причини, з яких так і не повертаю ключа запалювання, а сам думав про те, чи бачить Марго в темряві моє обличчя.
— Зловлять, звісно ж. І що з того?
— Це незаконно.
— К., ну, за великим рахунком, які через це у тебе можуть виникнути неприємності? Господи, після всього, що я для тебе сьогодні зробила, ти не можеш мені одною доброю справою відплатити? Не можеш стулити рота, заспокоїтися і припинити труситися від кожної пригоди? — І тихенько додала: — Господи! Та відрости ж ти собі яйця.
І тут я розлютився. Я вивільнився з паска безпеки й зіперся на панель — щоб дивитися Марго в обличчя.
— Після всього, що ти зробила для мене! — я просто-таки кричав. Вона хотіла від мене впевненості? Ось на тобі впевненість. — Може, це ти дзвонила батькові моєї подружки, що кохається з моїм хлопцем, щоб ніхто не здогадався, що це я? Це ти мою дупу по місту всю ніч катала, і не тому що ох-як-я-тебе-ціную, а тому що мені просто потрібен був шофер, а ти якраз мешкаєш поруч? Оце таке ти для мене всю ніч робила?
Марго не дивилася на мене. Вона дивилася вперед, на стіну меблевої крамниці.
— Думаєш, ти був мені потрібний? Невже ти не розумієш, що я могла дати Мирні Мустелі димедролу і викрасти сейф з-під ліжка, поки вона спатиме
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Паперові міста», після закриття браузера.