Читати книгу - "Незрозумілі"

видихнула вона. — Катя знайшлася. Я урок проводила в одинадцятому класі, і вони проговорилися, що Катя ночувала в Антона Спиці, з «Б» класу. Його теж сьогодні в школі немає. Я вже його мамі телефонувала, все з’ясувала. Вона трохи зранку... як би сказати — не дуже твереза, але підтвердила, що Антон з дівчиною прийшов, — наче чергою з кулемета випалила.

— Світлано Михайлівно, — перервала потік її слів Ангеліна. — Давайте відпустимо дітей і тоді, — ніби притиснула біологічку словом до підлоги, — ви все нам розповісте.

— Моя донька? З якимось придурком із сім’ї алкашів? Ночувала разом? — дійшло сказане Светочкою до Змієвської-старшої. — Ви при здоровому глузді? — вирячила очі на Світлану Михайлівну.

— Ги-ги-ги! — невідомо чому зрадів Вовка Бадій. — Скоро бабцею станете, — «підбадьорив» маму Каті.

— Та ти!.. Та я тобі!.. — захлинулась словами та. — Покидьок! — видихнула із свистом.

— Базар фільтруй, тьотко! — скочив з місця Качок. М’язи під футболкою напружинилися, а кулаки набрали загрозливої форми.

— Так, припинили! — підвищила голос директорка. — Ви, п’ятеро, встали і бігом на урок! Ви, Світлано Михайлівно, будь ласка, сядьте, а ви — візьміть себе в руки, — кивнула Змієвській. — Знайшлася — і вже добре, — заспокоїла всіх.

Пропонувати двічі школярам залишити кабінет не довелося. Вони вискочили в коридор, як корок із пляшки ігристого вина, яку хтось нагрів на батареї та добряче збовтав.

— Тепер, Голова, ти з чистою совістю все можеш спихнути на Спицю. Мовляв, і дитина не моя, і не схожа зовсім на мене, — ляснув Сашка по спині Качок.

— Ідіот, — презирливо протягнула Діана. — З чого ти взяв, що Змія залетіла від когось? Помелом метеш, а потім по всьому місту чутки підуть, — хижо глипнула на Вовку. — Ну переночувала раз — і що? Підняли дзвін на всю округу, — кивнула на двері кабінету.

— Коротше, відбувся ти, Голова, легким переляком, — не зрозуміло було, знущається чи підбадьорює Бадій. — Може, відсвяткуємо? У мене предки до Хмельницького на базар махнули, хата вільна.

— А навіщо нам натовп збирати? — випередила Сашка своєю пропозицією Галя Чуйко. — Я теж увечері абсолютно вільна, — сяйнула звабливо.

Що відповів їй Вовка, Головко вже не чув. Усе заглушив пронизливий дзвінок. Перший урок нарешті закінчився.

8.

ожен хоч раз у житті переживає втрату найдорожчого. У кожного через це свої страждання. Кожному здається, що саме йому найгостріше болить. Кожен хоче, щоб його зрозуміли.

Ось і Сашко, сидячи вдома на ліжку, ловив себе на таких думках. Чомусь знову все зламалося. Він ще раз «побив горщики» із другом, а тепер ще й утратив надію продовжити будь-які стосунки з Орисею. Вона його не те, що не зрозуміє, а навіть і не почує! А так у них все гарно починалося. Щось таке бентежне зароджувалося і жадане обіцяло.

Той день у школі був сумбурним, гнітючим і затяжним. Уроки тягнулися безкінечно, як старий медичний джгут, і обривалися з довгожданим дзвінком. Сашко автоматично змінював книжки, діставав інші зошити, розсіяно слухав учителів і краєм ока спостерігав за Орисею.

А вона поводилася, ніби нічого не сталося. Ніби і не було в них нічого такого, що об’єднує людей і робить світ їхнім.

Сашко відразу на першій перерві, намагаючись приборкати дрижаки від небувалого хвилювання, підійшов до Орисі, маючи надію все їй пояснити. Однак слова, які важко народжувалися десь там у глибині нього, зависали в повітрі, й Орися не чула їх. Він і собі був смішний такою поведінкою, а що вже було думати про те, яким Орися бачила його тоді. Ненавидів себе, що не міг справитися із собою. Мовчки дорікав Орисі, що не хотіла допомогти йому в такий скрутний для нього момент.

Вона зміряла Сашка презирливим поглядом і пішла далі ніби крізь нього, залишивши після себе запаморочливий запах парфумів. І тяжку гіркоту.

Ромка мовчки, не ховаючи обурення в очах, пересів за іншу парту. Там було тимчасово вільне місце (хтось захворів і відлежувався вдома). Ромку, з яким завжди так гарно було, Сашко взагалі не міг зрозуміти. Що сталося? Чому він так поводиться? Що він, Головко, такого зробив? Чим образив Ромку?

Думки про Ромку все-таки мучили менше. Вони роєм кружляли навколо Орисі, змушуючи уяву шукати жаданого примирення, або, як любив казати тато, консенсусу. Що то за фігня така — консенсус, Сашко дізнався, знайшовши це слово у «Вікіпедії». Там написано, що консенсус — прийняття рішення, яке задовольняє всіх учасників переговорів. От і йому тепер необхідно було якось «задовольнити» і Орисю, і Ромку.

Що робити в таких випадках? З ким можна порадитись, уявлення не мав. У батьків не спитаєш. Після вчорашнього конфузу ще підкинути їм свої проблеми з дівчатами... Ні, на таке він не наважиться.

— Блін, от я недоумок, — вирвалося вголос. — А інтернет навіщо? — зрадівши несподіваній думці, увімкнув «планшетник», дочекався завантаження.

«Як помиритись із дівчиною?» — забив у пошуковику. Ого! Виявляється, проблема досить поширена. Вихід — «м’яка, задушевна розмова». Ага... Вже було — відпадає.

Далі: «Допоможе романтичний жест, який залежить від фінансових можливостей чоловіка...». Не обручку ж із коштовним каменем їй дарувати! Ні. «Фінансові можливості» обмежені.

«Банальний напис фарбою на асфальті допоможе розтопити лід у її серці». О, це вже хоч якась ідея. Точно! Он під усіма вікнами у дворі понаписувано. Когось там із днем народження вітають, хтось комусь у коханні освідчується. Беремо на замітку.

Сашко задоволено потер руки. Тепер залишалося обміркувати технічні питання. Навіть на фарбу потрібні гроші, а їх якраз і не вистачає. Увімкнув світло в комірчині, де тато тримав свої інструменти, а мама якісь баночки. Там був усілякий господарський реманент. У пам’яті послужливо сплило, що батько нещодавно фарбував із балончика решітку на балконі і нібито в ньому залишилася фарба.

Точно, є. Сашко взяв невеликий балон, струснув його, перевіряючи вміст. Балон був доволі важкенький, із чого можна було зробити висновок, що процес примирення таки рушить сьогодні ввечері з мертвого місця.

Коли з роботи повернулась мама, Сашко усміхнено зустрів її в коридорі, допоміг донести пакети з продуктами і мало не співав, розкладаючи їх у холодильнику. Мама здивувалася, але, мабуть, списала зміни його настрою на ефект виховного процесу, застосованого нею вранці, і заспокоїлась.

— Мам... — зайшов через деякий час до вітальні