Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Діти з Долини Райдуг 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти з Долини Райдуг"

610
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти з Долини Райдуг" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 67
Перейти на сторінку:
пихато й мала собі справедливу науку.

— Я знаю всі сім’ї з того боку затоки, які вряди-годи відвідують нашу церкву, і те чортеня не належить до жодної з них, — відрубала панна Корнелія. — Вона швендяє в дранті, а в церкві з’являється в старих сукнях Фейт Мередіт. Енн, рибонько, щось тут нечисто, і я з’ясую, що саме, коли вже іншим до того байдуже. Боюся, це те дівчисько намовило Мередітів на витівку в гаю Воррена Міда. Ви чули, що вони ледь не до смерті налякали його матір?

— Ні. Я знаю, що Гілберта викликали до неї, та гадки не маю, що з нею сталося.

— Ну, як ви знаєте, у неї кволе серце. А якось надвечір вона сиділа на ґанку сама, коли це почула жахливі крики з кущів — воістину страхітливі, Енн, рибонько — «Рятуйте!» й «Убивають!» Серце їй так і вхопило. Воррен у клуні й собі почув крик, побіг дивитися, що то, а знайшов усіх Мередітів. Вони сиділи рядочком на поваленім дереві й горлопанили на всю міць. Сказали, що просто бавилися в індіанську засідку й не думали, буцім їх хтось почує. А коли Воррен вернувся додому, його бідолашна матінка лежала на ґанку непритомна.

— Не така вже й непритомна, пані Еліот, можете бути певні, — зневажливо чмихнула Сьюзен, що саме долучилася до розмови. — Я вже сорок років чую про кволе серце Амелії Воррен, відколи їй виповнилося двадцять. Вона просто любить здіймати ґвалт і кликати лікаря, то їй будь-який привід згодиться.

— Здається, Гілберта її серцевий напад не вельми стривожив, — озвалася Енн.

— Можливо, — знизала плечима панна Корнелія. — Та із цього вийшло багато чуток, а Міди, на жаль, методисти, і то ще гірше. Енн, рибонько, що буде із цими дітьми? Я цілі ночі не сплю, так за них непокоюся. Хтозна, чи мають вони що їсти, бо ж їхній батько ввесь у своїх думках, аж навіть не згадує, що в нього є шлунок, а та стара ледацюга нічого й зварити не може, хоч і живе з ними буцім для того, щоби вести господарство. Діти вештаються, де захочуть, а тепер, на канікулах, дурітимуть іще гірше.

— Вони справді весело бавляться, — усміхнулася Енн, пригадуючи знані їй історії про побут Долини Райдуг. — І вони всі — відважні, чесні, щирі та вірні друзі.

— Ваша правда, Енн, рибонько, і я, коли думаю, скільки безладу коїлося між громади із двома плетухами-доньками попереднього пастора, готова все пробачити Мередітам.

— Хай що кажіть, пані Блайт, дорогенька, вони таки славні діти, — мовила Сьюзен. — Шибайголови, звісно, та це краще, ніж вони були б нестерпно милі. Дарма лиш на цвинтарі бавляться. Я, пані Блайт, дорогенька, стою на тім, що так не годиться.

— Таж вони бавляться там тихенько, — мовила Енн, намагаючись оборонити Мередітів. — Не бігають і не кричать, як деінде. Ох, як вони часом галасують у Долині Райдуг! Хоча, певно, свій внесок у це роблять і мої власні малі сміливці. Учора вони бавилися у війну, тому вдавали звуки битви. Мусили це робити, бо в них не було справжньої артилерії — так сказав Джем. Він уже в тому віці, коли всі хлопці хочуть бути вояками.

— Хвалити Бога, вояком він не буде, — урвала її панна Корнелія. — Я не хотіла, щоб наших хлопців виряджали на ту бійню в Південній Африці[9] — проте вона скінчилася, а інших війн, на щастя, уже ніхто не розв’яже. Я думаю, наш світ розумнішає. А щодо Мередітів — я казала й кажу, що все було б добре, якби пан Мередіт одружився.

— Я чула, минулого тижня він двічі заходив до Юрків, — мовила Сьюзен.

— Що ж, — глибокодумно виснувала панна Корнелія, — зазвичай я не схвалюю, коли панотець бере собі жінку серед пастви. Його це псує. Але тут гірше не буде — Елізабет Кірк усі люблять, а інші жінки не прагнуть панькатися із чужими дітьми. Навіть дочки Гіллів комизяться. Жодна з них не намагалася обкрутити пана Мередіта. Елізабет була б йому доброю жінкою, та біда в тім, що вона негарна, а пан Мередіт, хай який неуважний, цінує жіночу вроду. Хіба не типовий чоловік? Щодо цього, то не такий він і мрійник, повірте мені.

— Елізабет Кірк дуже мила, та, подейкують, усі, хто мав нещастя ночувати в домі її матері, замерзали там у кімнаті для гостей ледь не на смерть, пані Блайт, дорогенька, — похмуро озвалася Сьюзен. — Якби я наважилася висловлювати свою думку про таку серйозну справу як шлюб нашого панотця, то припустила би, що Сара, кузина Елізабет з того боку затоки, була би для нього кращою партією.

— Сара Кірк — методистка, — утяла панна Корнелія так, наче Сьюзен запропонувала пасторові побратися з африканською готтентоткою.

— Якби вона вийшла за пана Мередіта, то навернулася б у пресвітеріанство, — відповіла Сьюзен.

Та панна Корнелія похитала головою. Вона була переконана, що той, хто народився методистом, лишиться ним довіку.

— Ні, про Сару Кірк і мови бути не може, — упевнено відказала вона. — Як і про Емеліну Дрю, хоча всі її рідні намагаються їх посватати, і то дуже настирливо, а він про це й не здогадується.

— По правді, Емеліна Дрю геть нетямуща, — мовила Сьюзен. — Вона із тих, пані Блайт, дорогенька, хто спекотного вечора кластиме грілку вам попід ковдру й потім нарікатиме, що ви невдячні. І мати в неї була кепська господиня. Ви чули історію про її ганчірку для посуду? Якось вона її загубила, але наступного дня знайшла — о так, пані Блайт, дорогенька, знайшла в запеченій гусці, яку подала до обіду. Вона поклала її замість начинки! Гадаєте, такій жінці личить бути тещею пасторові? Я так не думаю. Та краще, ніж пліткувати про сусідів, залатаю-но я штани маленькому Джемові. Він страхітливо подер їх учора в Долині Райдуг.

— А де Волтер? — запитала Енн.

— На горищі, і, здається, пані Блайт, дорогенька, робить не те, що слід. Базграє щось у зошиті, а вчитель каже, що цього року в нього кепські оцінки з арифметики. І я добре знаю, чому — пише віршики замість розв’язувати задачі. Боюся, пані Блайт, дорогенька, він іще буде поетом.

— Він уже поет, Сьюзен.

— Ви так спокійно про це кажете, пані Блайт, дорогенька. Хоча, звісно, найкраще — це мужньо стрічати біду. Один мій дядько також був поетом, а тоді став жебраком. Ми всі завжди його дуже соромилися.

— Невисокої ж ви думки про поетів, Сьюзен, — засміялася Енн.

— А хто високої думки про них, пані Блайт, дорогенька? — спитала щиро

1 ... 14 15 16 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти з Долини Райдуг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти з Долини Райдуг"