Читати книгу - "Обитель героїв"

Леньйон Рівердейл був лейб-беллатором, інакше кажучи, дуельним заступником короля Шарлеманя Запального, здобувши владиці репутацію тирана й людини, украй педантичної в питаннях честі.

Клайд Рівердейл, зубожівши, відкрив приватну школу фехтування, привселюдно оголосивши інших маестро шарлатанами. Через якийсь час він вибачився перед колегами, які залишились живі. Ці вибачення в письмовій формі понад століття прикрашали собою тренувальну залу школи, разом з гаслом: «Шпагу — королю, пиху — нікому!» Подейкували, що це був ще більший глум, ніж первісна заява Клайда. Так чи інакше, інші Рівердейли, в чиїх руках залишалася школа в наступні роки, в ображанні колег словесними випадами помічені не були.

З випадами іншого роду — залежно від ситуації.

У скрипторіях для юних забіяк книги знаменитої родини йшли нарозхват: «Про привабливість ноги неодоспішеної», «Дуель на бастардах: переваги й недоліки», «Парадокси зброї» та «Гладіаторій». Особливо з ілюстраціями авторів.

І нарешті, у новітній час родина Рівердейлів мала пряме відношення до храму Шестирукого Крі.

На цьому, мабуть, варто зупинитися особливо. На відміну від горезвісного острова Гаджамад, колиски військових мистецтв із його великими майстрами, кожен із яких виглядав безневиннішим за дитину або, якщо завгодно, старця-паралітика, — храм Шестирукого пішов іншим шляхом. Крі, він же Крістобальд Скуна, маг і найвеличніший із досі існуючих накопичувачів гіпнот-конверрер, присвятив роки життя вивченню бойових навичок гомобестій. Песиголовці і ґнолі, русалки й кенклейми, гарпії й алконости, міноклейми й сатири, анубіси й озіріси, Леоніди й стокіми, велетні з лебединими шиями — всі вони потрапляли в поле зору Шестирукого Крі.

Перевертнями Крістобальд не цікавився, віддаючи перевагу стабільним поєднанням.

Як гіпнот домовлявся з предметом свого інтересу, та ще й домагався дозволу поринути з пазуристою гарпією або, скажімо, гривастим Леонідом в унісон на задану тему — один Вічний Мандрівець знає. Достеменно відомо інше: увійшовши рука в руку в унісон, маг починав метаморфувати видиво, породжуючи конфлікт за конфліктом. Звісно, йшлося про конфлікти зовнішні — жоден гіпнот, будь він хоч харизмат-лідер Макової Лoжі, не ризикнув би звернути агресію компаньйона на себе самого. Такі колінця загрожували спонтанним руйнуванням унісну й розкладанням особистості гіпнота на купу розумних, але вкрай сварливих «сусідів». Тому, ведучи підопічного дорогою баталій, Крістобальд Скуна лише заносив інстант-образ ґноля чи анубіса під час бою у великий меморандум — скрупульозно, з усім спектром методів, звичок і навичок, характерних для даної істоти.

Песиголовці, майстри гризні та неперевершені борці з їхніми блискавичними кидками в ноги й мертвою хваткою щелеп, що змикаються на горлі збитої жертви. Ґнолі й анубіси, близька рідня песиголовців, замість фронтальної атаки віддавали перевагу серії швидких укусів у місця розташування великих артерій — поки тривала вертка боротьба за захват, що передує «бісовому млину» або «зсуву».

Стрибучі сатири спритно знерухомлювали супротивника ударами твердих копит, брикаючись із винятковою влучністю: коліна, підйом стопи, внутрішній бік стегна, пах, живіт і ніколи — вище. У ближньому бою не було рівних їхнім родичам, п’яницям-силенам, прихильникам таємного принципу: «Хилюся на схід, падаю на захід!», і фавнам. Низько опущена голова з виставленими ріжками, низька больова чутливість, уміння затискати ворога в кут — після чого фавн невтомно молотив кулаками, що мало поступалися копитам за твердістю.

Пікирування гарпії на здобич — могутні пазурі ніг глибоко впинаються в плоть, крила луплять по обличчю, осліплюючи, а криві та гострі кігті рук невпинно трудяться над усім, до чого дотягнуться. Більш мирні алконости не мали такого вражаючого набору пазурів, зате неймовірна швидкість їхнього польоту збивала з ніг кожного, в кого впинався розгніваний алконост, викликаючи ушкодження органів та внутрішню кровотечу.

У морських баталіях русалки були непереможні.

Міноклейми якось мало не призвели до банкрутства Агільєрський Коридор. Подавши клопотання про милосердя до безневинних тварин, вони, відповідно до рішення суду про рівноцінну заміну, взяли участь у коридах замість звичайних биків — чим відчутно скоротили чисельність тореро, гордих і запальних улюбленців публіки.

Про Леонідів годі й казати — боєздатність лева, помножена на винахідливість людини, свідчила сама за себе.

По мірі накопичення знань Шестирукий Крі перейшов до наступного етапу експерименту. Увійшовши в унісон із чистокровними людьми, адептами храму й безкорисливими ревнителями ратної справи, він знову формував батальну ситуацію, — одночасно накладаючи на людину-«попутника» інстант-образ атакуючої гомобестії. Гнучка психіка бійця адаптувала чужі, але безумовно корисні навички, заносячи їх до звичного арсеналу зміненими, але результативними. Урізноманітнюючи в такий спосіб власний театр воєнних дій, людина отримувала ряд безсумнівних переваг, зводячи воєдино дане від народження, отримане при навчанні, віднайдене в результаті життєвого досвіду — й привнесене гіпнотом-накопичувачем. А заодно, пізнавши звички гомобестій, могла успішніше протистояти їм у рукопашній.

Буцімто згодом у бійців навіть відбувалися тілесні зміни, зовні непомітні, але успішно застосовувані в реальній сутичці.

Перші роки існування храму, роки роботи з гомобестіями та людьми-добровольцями, оповиті мороком таємниці. Про храм ходили легенди, страшні як для слухачів, так і для друзів Крістобальда Скуни, які стояли біля витоків. Розповідалося про жахливі хвороби, про втрату координації рухів, про божевілля та звіроподібність вдачі. Згодом плітки вщухли, а храм Шестирукого за великі гроші почав приймати на навчання молодь, що прагла слави героїв. З незмінно чудовим результатом, виправдуючи високу плату за послуги.

Джеймс Рівердейл, загиблий квестор, належав до цієї молоді.

Ернест Рівердейл, його дід, був другом дитинства Крістобальда Скуни, одним із перших добровольців храму.

CAPUT III

«СТЕРЕЖИСЯ, РИБОНЬКО, НЕ ХОДИ, ДЕ ГЛИБОНЬКО — БО НЕ СПИТЬ РИБАЛКА, ТЕБЕ ЛЮБИТЬ ПАЛКО…»

Ролі вдячного слухача «Повісті про дім Рівердейлів» Конрад удостоївся за п’ять хвилин бесіди зі старим графом. Слухаючи героїчну сагу, барон геть знудився і заходився допитливо розглядати інтер’єр готельної харчевні, де їм миттєво накрили столик на двох.

Як і весь «Притулок…», харчевня ділилася на дві половини: чорну й білу. Ніяких перегородок чи бодай ширм не спостерігалося: Світло й Темряву відокремлював лише кольоровий фронтир. Крім картин боротьби двох чистих начал (ліворуч перемагала Темрява, праворуч — Світло), що вже набили оскому, стіни прикрашав цілий арсенал зброї, як неушкодженої, так і понівеченої в боях, а також деталі обладунків. «Бутафорія, — визначив обер-квізитор досвідченим оком. — „Засохла кров“ на клинках — іржа навпіл з