Читати книгу - "Дівчина, яку ти покинув"

— Мадемуазель!

Я не могла вдати, що не чую його, тож озирнулася. На мить мені здалося, що він хоче мене обійняти, але, мабуть, щось у моїй поведінці зупинило його. Натомість він легко торкнувся моєї руки і повів до скупчення людей.

— Як чудово було натрапити на вас, — сказав він. Я почала бурмотіти вибачення, затинаючись, але він підняв свою богатирську руку, зупиняючи мене.

— Ходімо, мадемуазель, це громадське свято. Навіть найсумліннішим з нас треба іноді розважатися.

Навколо нас на легкому передвечірньому вітерці майоріли прапори. Я чула, як вони плескають — у такт уривчастому биттю мого серця — і гарячково вигадувала привід, аби ввічливо вшитися звідси, аж тут він заговорив знову.

— Я щойно збагнув, мадемуазель: попри наше знайомство, я, на свій сором, досі не знаю вашого імені.

— Бессетт, — відповіла я. — Софі Бессетт.

— Тоді, будь ласка, дозвольте мені купити вам випити, мадемуазель Бессетт.

Я похитала головою. Мені було зле. Так, наче один лише прихід сюди коштував мені забагато сил. Я кинула погляд йому за спину — туди, де досі сиділа Містенґетт в оточенні своїх друзів.

— То як? — Він подав мені руку.

І тут велична Містенґетт подивилася просто на мене.

Я неозброєним оком бачила, як на коротку мить її обличчя спалахнуло обуренням, коли він подав мені руку. Цей чоловік, Едуард Лефевр, міг змусити одну з найяскравіших паризьких зірок відчути, як блякнуть і згасають її чари. І він щойно зробив це, віддавши мені перевагу над нею.

Я глянула на нього знизу вгору.

— Тоді трохи води, дякую вам.

Ми повернулися до столу.

— Місті, люба моя, це Софі Бессетт.

Вона продовжувала усміхатись, але при цьому змірювала мене крижаним поглядом. Я питала себе, чи пам’ятає вона, як я обслуговувала її в універмазі.

— Дерев’яні підошви, — промовив один із її кавалерів, що сидів у неї за спиною. — Як… оригінально.

Стримані смішки були для мене наче укол. Я набрала повні груди повітря.

— У весняний сезон їх буде повно в нашому торговельному центрі, — спокійно відповіла я. — Це останній писк — la mode paysanne[25].

Я відчувала, як Едуард торкається моєї спини кінчиками пальців.

— Гадаю, мадемуазель Бессетт, яка має найгарніші ніжки в Парижі, може дозволити собі носити що схоче.

Групу охопила миттєва тиша, наче всі обмірковували значення Едуардових слів. Містенґетт відвела від мене очі.

— Enchantе´e[26], — промовила вона зі своєю дражливою посмішкою. — Едуарде, любий, я маю йти. Дуже, дуже зайнята. Зазирни до мене днями, добре?

Вона простягла свою руку, обтягнуту рукавичкою, і він поцілував її. Зусиллям волі я відірвала погляд від його губ. А тоді вона пішла — збурюючи хвилювання юрби навколо себе, наче йшла по воді.

Отже, ми сіли. Едуард Лефевр відкинувся на стільці, наче на пляжі, мені ж було так ніяково, що я не наважувалась розслабитися. Без жодного слова він простягнув мені напій, і лише злегка винуватий вираз торкнувся при цьому його обличчя, з натяком (чи мені лише здалося?) на стримуваний сміх. Наче все навколо, усі ці люди були настільки сміховинні, що годі було ображатися.

В оточенні радісних людей, танцю, сміху та яскраво-блакитних небес я почала розслаблятись. Едуард дуже чемно розмовляв зі мною, розпитуючи про моє життя до Парижа, про те, як ведеться в універмазі. Час від часу він переривався, щоб перекласти цигарку в куток рота і крикнути «Браво» оркестру, плескаючи своїми велетенськими долонями високо над головою. Він знав тут майже всіх. Я загубила лік людям, які зупинялися, щоб привітатись або купити йому випивку: художники, власники крамниць, жінки легкої поведінки. Це було наче супроводжувати особу королівської крові. Ось тільки я бачила, як вони повсякчас кидали на мене погляди, вочевидь, дивуючись: що такий чоловік, здатний володіти самою Містенґетт, робить із такою дівчиною, як я.

— Дівчата в магазині розповідали, що ви розмовляєте з les putains[27] з вулиці Піґаль, — не втрималася я. Надто сильною була цікавість.

— Так. І більшість із них — чудові співрозмовниці.

— Ви малюєте їх?

— Коли можу собі дозволити оплатити їхній час, — він кивнув чоловікові, який привітався з нами, торкнувшись капелюха. — З них виходять чудові моделі. Зазвичай вони відверто розкуті й не переймаються щодо власного тіла.

— На відміну від мене.

Він бачив, як я зашарілася. Після недовгого вагання він поклав свою руку поверх моєї, наче перепрошуючи. Від цього я почервоніла ще більше.

— Мадемуазель, — м’яко промовив він. — Ці картини були моїм провалом, не вашим. Я… — він вирішив змінити хід розмови. — Ви маєте інші переваги. Ви зачаровуєте мене. Ви не з лякливих.

— Так, — погодилась я. — Гадаю, що я така.

Ми їли хліб, сир і оливки, і то були найсмачніші оливки, які я будь-коли пробувала. Він пив pastis, гучно і з задоволенням перехиляючи кожну чарку. Наближався вечір. Усе гучніше лунав сміх, усе швидше розходилися напої. Я дозволила собі два маленькі келихи вина і тепер насолоджувалася життям. Тут, на цій вулиці, цього погожого дня я більше не була зайдою з провінції, продавчинею на передостанньому щаблі суспільних сходів — лише однією з гульвіс, що радісно святкували День взяття Бастилії.

А тоді Едуард відсунув стіл і став переді мною.

— Потанцюємо?

Я не могла вигадати жодної причини, щоб відмовитися. Тож я взяла його за руку, і він повів мене за собою крізь вир людських тіл. Я не танцювала, відколи покинула рідне місто. Зараз я чула свист вітру у вухах, відчувала важкість його долоні в себе на спині, а мої черевики з дерев’яними підошвами раптом стали напрочуд легкі. Від нього йшов запах тютюну, анісу і ще якийсь дуже чоловічий аромат, від якого в мене злегка перехоплювало подих.

Не знаю, що на мене найшло. Випила я зовсім трохи, тож річ була не у вині. І не те щоб він був винятковий красень чи мені раптом забракло присутності чоловіка в моєму житті.

— Намалюйте мене знову, — сказала я.

Він зупинився і глянув на мене, здивований. Не можу докорити йому цим: я була збентежена сама.

— Намалюйте мене знову. Сьогодні. Зараз.

Він нічого не сказав, але повернувся до столу, зібрав свій тютюн, і ми пішли крізь юрбу, по залюднених вулицях до його студії.

Вузькими дерев’яними сходами ми піднялися нагору