Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мертві квіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертві квіти"

384
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мертві квіти" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:
спускатися. I вiн з криком кинувся нагору, готовий побачити там що завгодно. Побачене вражало: на горищi нiкого не було. Стас обiйшов димохiд — єдине мiсце, за яким можна сховатися. Пiзно. Вiкно, як завжди зачинене зсередини. Дверцята димоходу також. Довелося посмикати i те i те.

Вiн що — невидимка?

Думка про це змусила обернутися миттєво. За спиною нiкого не було. Чорти б забрали… Тавтологiя як на диво до мiсця. I раптом очi знайшли на пiдлозi рiч, вигляд якої викликав здригання. Що це? Серед непотрiбного хламу, розставленого по кутках, ближче до стiни валявся порожнiй i вочевидь непридатний для використання газовий балон. А чи не стояв вiн минулого разу бiля протилежної стiни? Схопивши червоний гладкий цилiндр, Стас вiднiс його туди, прихилив до стiни, а потiм «допомiг» упасти. Пiдлога на горищi, безперечно мала нахил, але не настiльки, щоб балон мiг котитися сам. I вiн знову «допомiг» ногою. Тепер уже балон покотився у напрямку кута. Звук, з яким це вiдбулося, буквально рiзонув по нервах.

Витягши з iншого кута поламаний стiл без нiжок, Стас примостив його бiля стiни, притяг балон i влаштував його на верху щойно створеної гiрки, а щоб той не покотився сам, пiдставив пiд його круглий червоний бiк зiжмаканий шмат паперу. Потiм чиркнув запальничкою i збiг донизу, затамувавши подих у своїй кiмнатi. Зараз згорить папiр. Ну… Грюкнуло i покотилося точнiсiнько як пiвгодини тому.

Вiн люто затоптував у шлак догоряючi клаптi i розумiв одне — хтось якимось чином буває нагорi. Або є постiйно, просто ховається. Куди?

Згадка прийшла раптово. Минулого разу, коли ходiння по стелi скiнчилися, почувся якийсь грюк. I зараз, щойно ввiмкнув свiтло на горищi, а руки вiдчиняли колодку дверей, грюкнуло знову, точнiсiнько так само, як тодi. Господи, вiн таки є! Є якась генiальна схованка, куди нiчний гiсть встигає втекти. I цей звук виникає тодi, як вона зачиняється.

Де? Руки та очi панiчно обмацували усе пiдряд, усвiдомлюючи марнiсть зусиль. Наступнi пiвтори години минули у бiганинi сходами то догори, то донизу iз метром у руцi. Мiряючи площину кiмнат, товщину стiн i перестiнкiв, вiн шукав потаємне примiщення. Усе спiвпадало ледь не до сантиметра. Потаємної кiмнати, у якiй мiг би хтось ховатися, у будинку бути не могло.

Унизу на нього чекала нова безсонна нiч — друга поспiль. Щастя, що вдалося перекемарити кiлька годин перед цим. Зачинивши горище, Стас варив каву. Другий недопалок лiг у попiльничку, розчавлений, як його душевний стан.

IVX

Отець Назарiй у сiрому смугастому пiджаку аж нiяк не нагадував священика. Це одразу кинулося в очi пiд час його учорашнього вiзиту до лiкарнi. Ще менше вiн скидався на ченця, а саме ним i був за свiдченням Свiтлани — старшої, яка i склала отцевi протеже. Говорив цей чоловiк швидко, так само швидко думав, а у мовi не проскакувало нiчого такого, що вказувало б на приналежнiсть до церкви. Бiльше того, Стас мiг закластися, що бачив «вогник» в очах отця Назарiя, коли мiцна статура Свiтлани зникала у дверях оглядової.

Звiсно, «скрипляче» колiно учора було лише приводом для знайомства.

— Ну, от i я, — промовив отець, переступаючи порiг. — Раз уже запросили.

— Кава, чай… — запропонував Стас. — Не знаю, що у тутешнiх краях священики п'ють.

— I каву, i чай, i усе, що мiцнiше, — посмiхнувся чернець. — А якщо кажуть, що не п'ють, то ви не вiрте.

— Отже, брешуть, — уточнив Стас. — А як же…

— Усi ми люди… — дипломатично промовив той. — А усi люди грiшнi. Безгрiшних не буває.

— Значиться, коньяк, — розвiв руками Стас.

— Коньяк, то коньяк, — знизав плечима гiсть. — Хоча… Ви ж здогадалися, що я не просто набиваюся у знайомство, а у справi. Ну а справи краще вирiшувати на тверезу голову. Хоча, не буду заперечувати, знайомство з вами для мене приємне.

— Ну, тодi тим паче коньяк, — Стас витяг пляшку i cклянки. — Звiсно, я здогадався, хоч симулянтом вас не назвеш. Колiно дiйсно треба пiдлiкувати. Мусили ви його десь добряче натрудити.

— Фундамент пiд огорожу заливав, — пояснив отець. — Було.

— Самi?

— А чого… — не зрозумiв той. — Лікарю, мозолi на руках не є грiхом. Усе роблю вдома — i лопатою, i молотком. А взагалi це у мене пiсля травми. Сильно я рокiв зо два по нозi отримав. На футболi. Дуже вже хлопцi виграти хотiли.

— Не зрозумiв… — Стас витрiщився. — Ви грали у футбол?

— I зараз граю. Щонедiлi на стадiонi збираємось. Усi, хто бажає. Приходьте.

Цей прикольний чоловiк перехилив келишок, не смакуючи, i закусив лимоном.

— А от прийду, — сказав Стас. — Тут без чогось такого «поїхати» можна. Отже…

— Гаразд, — погодився отець. — До справи, то до справи. Я так розумiю, що будинок ви, швидше за усе, колись продаватимете. Хочу запропонувати себе як купця.

— Так i думав, — пробурмотiв Стас, повторюючи у чарки. — Що я вам на це скажу, Назарiю Мироновичу… По-перше, не ви єдиний у цьому бажаннi, а по-друге, навряд чи вiн вам пiдiйде. Тут, схоже, чорти оселилися. Ну, нечиста сила тобто… — посмiшка Стаса вийшла без перебiльшення незграбною.

Священика така заявочка не приголомшила i вiн, не зморгнувши, запитав:

— Звiдки ви взяли?

Вiдчувши себе у дурнуватому становищi, Стас усе-таки спромiгся сяк-так розповiсти йому про звуки на горищi, увiмкнуте свiтло i свої пригоди з мiлiцiєю, намагаючись перевести це швидше на жарт. Але панотець жартувати не збирався.

— Гадаю, цього не може бути, — сказав вiн.

— Як це, — не зрозумiв Стас. — Ви хочете сказати, що я брешу?

— Нi, чого ж, але… Скажiмо так — неправильно сприймаєте.

— Тобто у мене хвора уява…

— Ну що ви! — посмiхнувся отець Назарiй. — Звiсно, не хвора. Просто деяких речей не розумiєте. А тому невiрно трактуєте. Як би це пояснити… Нечиста сила не може ходити по горищу i вмикати свiтло. Затямте!

— Чому? — дурнувато запитав Стас.

— Хоча б тому, що не має рук.

Священик говорив без найменшого натяку на жарти i вiд того мурашки починали заповзати за комiр i рукави.

— Як немає? Пояснiть.

— Це духовна субстанцiя. Розумiєте? Вона може сидiти у вас або у менi. У кожнiй людинi. Сили зла живуть лише у чиємусь тiлi та розумi. I якщо дiйсно саме вони виннi у тих явищах, про якi ви розповiдаєте, то лише таким чином — стороння людина, яка пустила їх до себе, увiйшла до вашого будинку i зробила це руками або ногами. Тiльки так i не iнакше. А чортiв з рогами, якi з'являються на горищi, а потiм безслiдно щезають, не буває, — священик розплився у щирiй усмiшцi.

1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертві квіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертві квіти"