Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Переслідуваний 📚 - Українською

Читати книгу - "Переслідуваний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Переслідуваний" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:
клацали замки — квапливо, наче Молі боявся, що Річардс передумає. Гість відразу опинивсь у квартирі Молі, яка прилягала ззаду до магазину. Приміщення було захаращене старими газетами, краденими музичними інструментами, краденими кінокамерами та коробками з дефіцитною бакалією. Молі доводилось бути таким собі Робін Гудом: у Південному районі гендляр не міг протриматися довго, якщо виявляв надмірну пожадливість. Молі обдирав багатих мерзотників з Північного району, а місцевим продавав майже за собівартістю, часом навіть дешевше, коли хтось опинявся в скруті. Отож репутацію він мав чудову, і всі його оберігали. Якщо полісмен випитував стукача (а в Південному районі їх були сотні) про Молі Джернігена, той повідомляв, що Молі — схибнутий старий чоловік, який потроху заробляє темними оборудками й потроху торгує на чорному ринку. Однак чепуруни з Північного району, які вирізнялися досить дивними сексуальними нахилами, могли б розказати поліції й ще дещо, якби тепер карали за проституцію, азартні ігри й такі інші речі. Та владі було відомо, що там, де є порок, ніколи не виникне справжньої революційної ситуації. Правда, по той бік Каналу не знали, що Молі має скромний зиск і від продажу фальшивих документів, які збуває лише місцевим клієнтам. Річардс розумів, що виготовлення таких паперів для тих, кому поліція наступає на п’яти, як оце йому, — справа надзвичайно ризикована.

— Які саме папери? — спитав Молі, глибоко зітхаючи, і ввімкнув старомодну лампу з гнучким стояком, що залила робочу поверхню столу яскравим білим світлом. Він був старий, років під сімдесят п’ять, і його волосся, освітлене зблизька, скидалося на сріблясту пряжу.

— Шоферські права. Військовий квиток. Міську перепустку. Кредитну картку. Картку соціального страхування.

— Це просто. За таку роботу я беру шістдесят зелененьких, але з тебе візьму менше, Бенні.

— Отже, зробиш?

— Задля твоєї жінки — зроблю, задля тебе — ні. Нічого мені голову в зашморга стромляти за таких придурків, як Бенні Річардс.

— А довго чекати, Молі?

Очі Молі глузливо блиснули.

— Коли я вже увійшов у твоє становище, то доведеться поквапитись. Годину на кожен папір.

— Господи, це ж п’ять годин… А може, я тим часом піду…

— Ні в якому разі. Ти що, здурів, Бенні? На тому тижні приїжджав тут один із поліції у ваш район. З конвертом для твоєї жінки. Під’їхав він у «чорному вороні», з ним ще шестеро. Пустомеля Донніген усе бачив — він саме збував деякі дрібнички на розі з Джеррі Генреном. А він усе мені розказує. В цього хлопця не всі дома.

— Знаю, що в Пустомелі не всі дома, — нетерпляче сказав Річардс. — Це я прислав гроші. А вона…

— А хіба хтось щось знає? Хіба хтось щось бачить? — Молі знизав плечима й підкотив очі під лоба, кладучи ручки та чисті бланки в середину світляного кола на столі. — Вони обложили твій будинок, Бенні, у чотири ряди. Кожен, хто спробував би сказати їй слово співчуття, опинився б у підвалі, а там з ним уже поговорили б гумовими кийками. Ніхто не хоче мати діла з тими пройдисвітами, хоча твою жінку й справді відгородили від людей. На яке ім’я виписувати папери?

— Не має значення, аби англійське. Господи, Молі, вона ж мабуть, виходила по харчі. А лікар…

— Вона посилала синка Баджі О’Санчеса, як його пак…

— Уолт.

— Еге ж, Уолта. Ніяк не можу втримати в голові імен цих бісових мексиканців та ірландців. Склероз, Бенні. Та й нерви розшарпані. — Він раптом сердито глипнув на Річардса. — Я ще пам’ятаю Міка Джаггера, його всі тоді знали. Ти навіть не знаєш, хто він був такий, га?

— Я знаю, хто він був такий, — відповів Річардс розгублено і злякано обернувся до вікна, що було на рівні асфальту. Отже, справи гірші, ніж він собі уявляв. Шійла і Кеті теж під ковпаком. Принаймні поки він…

— З ними все гаразд, Бенні, — м’яко промовив Молі. — Ти лишень тримайся від них якнайдалі. Ти для них тепер однаково що отрута. Дійшло?

— Атож, — відповів Річардс. Його раптом пойняв розпач — чорний, страшний. «Я тужу за домом», — подумав він вражено, але це була не просто туга, це було щось гірше. Все, що з ним діялося, здавалось неймовірним. Його життя йшло під укіс. Перед ним вихором закружляли обличчя: Лафлін, Бернс, Кілліан, Янскі, Молі, Кеті, Шійла…

Річардс глянув крізь вікно у темряву й затремтів. Молі працював, наспівуючи давню пісеньку із свого нікому сьогодні не потрібного минулого, щось про очі, як у Бетт Девіс («А це хто в біса така?»).

— Він був ударником, — раптом промовив Річардс. — У тій англійській групі, «Бітлз». Мік Маккартні.

— Ех, молодь, — сказав Молі, не відриваючись од роботи. — Оце й усе, що ви знаєте.

77 проти 100…

Річардс вийшов од Молі в десять хвилин по півночі, полегшавши на тисячу двісті нових доларів. Гендляр продав йому невеличкий, але досить корисний набір предметів, що мали змінити його зовнішність: сиву перуку, окуляри, ватяні віхті, щоб закладати за губи, та пластикові накладки на щелепи, що змінювали обриси рота. «А ти ще кульгай, — порадив Молі. — Тільки не так, щоб усі озирались, а ледь-ледь. Запам’ятай: цим кульганням можна доброго туману в очі напустити. Мабуть, забув про такі речі, га?»

Річардс таки забув.

Нові папери в його гамані свідчили про те, що він — Джон Гріффін Спрінгер, агент з продажу магнітозаписів біблійних текстів, родом із Гардінга, сорокатрирічний вдівець. Ніякого стосунку до техніки, і це тільки на краще, бо технарі мають свою специфічну мову.

Річардс вийшов на Робард-стріт о пів на першу — у найслушніший час для того, щоб тебе обікрали, відлупцювали, а то й убили, і найнесприятливіший для того, щоб непомітно зникнути. Одначе він усе-таки прожив по цей бік Каналу все своє життя.

Річардс відійшов зо дві милі на захід, майже до озера, й аж там перетнув Канал. Дорогою натрапив на гурт п’яничок, що грілися довкола потайки розпаленого вогнища, побачив кілька пацюків, але жодного полісмена. О чверть на другу він уже простував нічиєю землею з її складами, дешевими ресторанчиками та транспортними конторами. А о пів на другу, коли з барів повисипало чимало гулящого люду, зміг, нічим не ризикуючи, зупинити таксі.

Цього разу водій навіть не глянув на нього.

— Аеропорт, — кинув Річардс.

— Поїхали.

Реактивний двигун зірвав машину з місця, і вони влились у потік вуличного руху. До аеропорту приїхали о першій п’ятдесят. Річардс прокульгав повз кількох полісменів та вартових відомчої охорони, і вони не звернули на нього уваги. Він придбав квиток до Нью-Йорка, — це якось само собою

1 ... 14 15 16 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переслідуваний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переслідуваний"