Читати книгу - "Грот афаліни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім усе-таки побачили, куди веде течія, і мацали дно палицями, щоб не потрапити на глибоке або в якусь драговину. Почалися мангрові зарості, вони дедалі густішали, поки біля самого моря не стали суцільними. Часом під водою нога натикалася на гострі піки паростків — це попадали з деревець-кущів з готовими корінчиками і стеблинкою, жадібно вхопилися рости насінні зачатки. У Янга вже не вистачало сили витягувати з драговини й мулу ноги, спотикався на кожному кроці, шкандибав, але перепочинку не просив.
Щоб ненароком не впасти у драговину, Янг ухопився за стеблини, завис грудьми на кущі. Все! Сили більше ані крапельки… Хай вони йдуть собі куди хочуть, а він ні з місця не зрушить. І голосу не подаватиме, щоб не турбувати, не зривати їм походу… І раптом Янг помітив на стеблинах біло-сольові позначки і мимоволі приміряв до себе: ого, доходять до шиї! А якщо ноги більше загрузнуть, то й до очей… Це ж океанський приплив позалишав мітки! Невже Амат і Амара не бачать іх, не розуміють, що може статися, коли вода почне прибувати?!
— Ге-е-ей!.. — прокричав хрипко. — Сті-ійте!
«А-я-яй, уже і вода назад повернула, пухне, росте…»
Янг побіг, хлюпаючись, спотикаючись, падаючи. З коріння градом сипались у воду мангрові краби і стрибуни. Коли вже той океан покажеться, коли закінчаться оці прокляті мангри?
— Ну чого ти кричиш? — Амат сів на вигнутий корінь. Обличчя і шия в крові від роздушених комарів. Дядька вже теж не тримали ноги.
— Приплив!.. Дивіться!.. — показав Янг на білі мітки на стеблинах і під ноги, на течію. Спіткнувся і плюхнувся животом, подряпавши бік.
Натачин батько глянув скоса на смужки на стеблинах і почав лаятись:
— Сволота! Злі духи, а не люди! Хіба ж можна жити в такому місці?! Та тут же ніде ніякого пагорба немає! Де тут з човном приткнешся? Де хату будувати?!
— Там теж скрізь глей і мул, нема твердого берега, — вернувся до них Амара, махнувши в бік моря рукою. Устиг хлопець пройти уперед метрів на тридцять.
— Навмисно на загибель нас сюди послали… Нікому ми не потрібні! О, Вішну, о, всемогутній! Чи бачиш ти, як знущаються над твоїми дітьми?! — піднімав Амат угору кістляві руки, а по щоках текли краплі поту чи сліз.
— Так нам, дурням, і треба, — плюнув Амара. — Не гроба було піддаватися янкі, не треба було залишати Біргус! Ці американці готові увесь світ проковтнути, тільки поступись.
Янг почув майже те саме, що говорив брат Радж. Значить, Амара і Радж — заодно?! О, якби всі біргусівці були такі, як Радж і Амара!
— А що ми могли зробити голими руками? У них і права, і сила, і зброя… — розпачливо зітхнув Натачин батько.
— Що? Багато чого… Шкода, що Раджа немає з нами… Султан не менший ворог, ніж оці янкі!
Дядько Амат перелякано оглянувся, він забув, що перебуває не на вулиці Кампонга, а в безлюдних чагарниках. Потім насторожено глянув на Янга — а може, його треба остерігатись? Може, він проговориться про такі розмови? І сказав:
— Не будь дурною черепахою, не лізь напролом. Та як упреться в дерево, то пнеться, лізе, поки не здохне.
— Він свій хлопець, — поклав Амара руку на Янгове плече. — У нього в самого великий рахунок і до янкі, і до султана.
Янг захопився рибками-скакунами, вони вже посміливішали і знову почали видиратися з води, міцно стискуючи плавниками стеблини й коріння, ніби присмоктуючись. Та варто було рвучко махнути рукою, як рибки падали у воду, миттю знаходили там якусь опору, виставляли над поверхнею лупаті цікаві оченята: «Хто це лякає?»
Янгові пощастило схопити двох рибок.
Там, де мав бути океан, щось протяжно і важко плюснуло, ніби обвалився підмитий берег. Усі насторожилися.
— Ходімо швидше, вода прибуває! — підвівся Амат.
— Дядьку, а крокодили тут водяться? — запитав Янг, переляканий сильним плюскотом позаду.
— Не повинно бути: і острів не дуже великий, і річка мала, — замість нього відповів Амара. — Іди посередині, якщо так боїшся, — і пропустив Янга йти другим.
Чи приплив підганяв, чи той уявний крокодил — верталися скоріше. Хотілось бути якомога далі від згубного місця.
Біля вогню знайшли менше десяти чоловік, і то сиділи тільки сім'ї Амата, Амари і Янгів батько. Сиділи, оповиті димом, і позакутувавшись хто як міг.
Янг підпік на жару принесених скакунів, одну рибку дав батькові, а другу зхрумкав сам. Це була єдина їжа, якою сьогодні підживилися. Але хіба це харч? Тільки дужче їсти захотілося, розвереджений шлунок нив і бурчав.
І хоч була страшенна спека, а ліс до краю наповнився задушливими запахами, парким туманом, рушили назад. Далі, далі, подалі звідси! Здавалось, коли вони ще трохи затримаються, то разом з цими випарами наповзе на них якась пошесть, і не буде вже від неї ніякого порятунку. Янгів батько скаржився на біль і чи то скиглив, чи то плакав, як маленький. Янг і втішав його, і пригортав, умовляв потерпіти ще трішки. Спинилися відпочити тільки через якусь годину. І то, може, ще повзли б, якби не виявили, що ті, хто втік раніше, не дочекавшись наслідків розвідки, теж лежать покотом у затінку дерев, сплять як убиті. Тут було вже сухо, і ліс мав вигляд не такий похмурий і дикий. Попадали майже непритомними й вони.
Через години дві, коли люди почали просипатись і потроху ворушитись, Натачин батько спробував поміркувати вголос, чи варто завтра лізти в гори, щоб подивитися, яке там місце. І до самого Кампонга про це говорили, де влаштували ще один привал. Жінки люто нападали на нього, їм треба було на комусь зігнати злість. А хіба Амат у всьому винуватий? Докричалися до того, що нікуди вони з Кампонга не підуть. Коли чоловікам хочеться, хай поневіряються. Але ж хай не забувають і про сім'ї, про те, що треба годувати дітей.
Звідкілясь з'явився п'яний Пуол. Насміхався і глумився зі своїх земляків. Хоч як чіплявся, ніхто не хотів з ним розмовляти. Зрештою Амара надавав йому стусанів.
— Т-ти ще мене запам'ятаєш! Кров'ю вмиєшся! — п'яно погрожував він і, випинаючи бороду, похитував головою, ніби хотів вигвинтити її з коміра.
Хтось порадив: коли будувати якусь халупу, то найлегше це робити на околицях Кампонга. Там скоріше можна і готовий куток найняти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.