Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Грот афаліни 📚 - Українською

Читати книгу - "Грот афаліни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грот афаліни" автора Павло Андрійович Місько. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 120
Перейти на сторінку:
ногами, так і залишалася біля слідів. Задоволено пополоскали руки, груди, обличчя від липкого поту й павутиння і пішли далі. Все більше й густіше траплялися якісь водяні рослини з круглим листям. Буяли папороті, схожі на пальми, і пальми ніпа з довжелезним, ніби порізаним листям.

Потім усе-таки побачили, куди веде течія, і мацали дно палицями, щоб не потрапити на глибоке або в якусь драговину. Почалися мангрові зарості, вони дедалі густішали, поки біля самого моря не стали суцільними. Часом під водою нога натикалася на гострі піки паростків — це попадали з деревець-кущів з готовими корінчиками і стеблинкою, жадібно вхопилися рости насінні зачатки. У Янга вже не вистачало сили витягувати з драговини й мулу ноги, спотикався на кожному кроці, шкандибав, але перепочинку не просив.

Щоб ненароком не впасти у драговину, Янг ухопився за стеблини, завис грудьми на кущі. Все! Сили більше ані крапельки… Хай вони йдуть собі куди хочуть, а він ні з місця не зрушить. І голосу не подаватиме, щоб не турбувати, не зривати їм походу… І раптом Янг помітив на стеблинах біло-сольові позначки і мимоволі приміряв до себе: ого, доходять до шиї! А якщо ноги більше загрузнуть, то й до очей… Це ж океанський приплив позалишав мітки! Невже Амат і Амара не бачать іх, не розуміють, що може статися, коли вода почне прибувати?!

— Ге-е-ей!.. — прокричав хрипко. — Сті-ійте!

«А-я-яй, уже і вода назад повернула, пухне, росте…»

Янг побіг, хлюпаючись, спотикаючись, падаючи. З коріння градом сипались у воду мангрові краби і стрибуни. Коли вже той океан покажеться, коли закінчаться оці прокляті мангри?

— Ну чого ти кричиш? — Амат сів на вигнутий корінь. Обличчя і шия в крові від роздушених комарів. Дядька вже теж не тримали ноги.

— Приплив!.. Дивіться!.. — показав Янг на білі мітки на стеблинах і під ноги, на течію. Спіткнувся і плюхнувся животом, подряпавши бік.

Натачин батько глянув скоса на смужки на стеблинах і почав лаятись:

— Сволота! Злі духи, а не люди! Хіба ж можна жити в такому місці?! Та тут же ніде ніякого пагорба немає! Де тут з човном приткнешся? Де хату будувати?!

— Там теж скрізь глей і мул, нема твердого берега, — вернувся до них Амара, махнувши в бік моря рукою. Устиг хлопець пройти уперед метрів на тридцять.

— Навмисно на загибель нас сюди послали… Нікому ми не потрібні! О, Вішну, о, всемогутній! Чи бачиш ти, як знущаються над твоїми дітьми?! — піднімав Амат угору кістляві руки, а по щоках текли краплі поту чи сліз.

— Так нам, дурням, і треба, — плюнув Амара. — Не гроба було піддаватися янкі, не треба було залишати Біргус! Ці американці готові увесь світ проковтнути, тільки поступись.

Янг почув майже те саме, що говорив брат Радж. Значить, Амара і Радж — заодно?! О, якби всі біргусівці були такі, як Радж і Амара!

— А що ми могли зробити голими руками? У них і права, і сила, і зброя… — розпачливо зітхнув Натачин батько.

— Що? Багато чого… Шкода, що Раджа немає з нами… Султан не менший ворог, ніж оці янкі!

Дядько Амат перелякано оглянувся, він забув, що перебуває не на вулиці Кампонга, а в безлюдних чагарниках. Потім насторожено глянув на Янга — а може, його треба остерігатись? Може, він проговориться про такі розмови? І сказав:

— Не будь дурною черепахою, не лізь напролом. Та як упреться в дерево, то пнеться, лізе, поки не здохне.

— Він свій хлопець, — поклав Амара руку на Янгове плече. — У нього в самого великий рахунок і до янкі, і до султана.

Янг захопився рибками-скакунами, вони вже посміливішали і знову почали видиратися з води, міцно стискуючи плавниками стеблини й коріння, ніби присмоктуючись. Та варто було рвучко махнути рукою, як рибки падали у воду, миттю знаходили там якусь опору, виставляли над поверхнею лупаті цікаві оченята: «Хто це лякає?»

Янгові пощастило схопити двох рибок.

Там, де мав бути океан, щось протяжно і важко плюснуло, ніби обвалився підмитий берег. Усі насторожилися.

— Ходімо швидше, вода прибуває! — підвівся Амат.

— Дядьку, а крокодили тут водяться? — запитав Янг, переляканий сильним плюскотом позаду.

— Не повинно бути: і острів не дуже великий, і річка мала, — замість нього відповів Амара. — Іди посередині, якщо так боїшся, — і пропустив Янга йти другим.

Чи приплив підганяв, чи той уявний крокодил — верталися скоріше. Хотілось бути якомога далі від згубного місця.

Біля вогню знайшли менше десяти чоловік, і то сиділи тільки сім'ї Амата, Амари і Янгів батько. Сиділи, оповиті димом, і позакутувавшись хто як міг.

Янг підпік на жару принесених скакунів, одну рибку дав батькові, а другу зхрумкав сам. Це була єдина їжа, якою сьогодні підживилися. Але хіба це харч? Тільки дужче їсти захотілося, розвереджений шлунок нив і бурчав.

І хоч була страшенна спека, а ліс до краю наповнився задушливими запахами, парким туманом, рушили назад. Далі, далі, подалі звідси! Здавалось, коли вони ще трохи затримаються, то разом з цими випарами наповзе на них якась пошесть, і не буде вже від неї ніякого порятунку. Янгів батько скаржився на біль і чи то скиглив, чи то плакав, як маленький. Янг і втішав його, і пригортав, умовляв потерпіти ще трішки. Спинилися відпочити тільки через якусь годину. І то, може, ще повзли б, якби не виявили, що ті, хто втік раніше, не дочекавшись наслідків розвідки, теж лежать покотом у затінку дерев, сплять як убиті. Тут було вже сухо, і ліс мав вигляд не такий похмурий і дикий. Попадали майже непритомними й вони.

Через години дві, коли люди почали просипатись і потроху ворушитись, Натачин батько спробував поміркувати вголос, чи варто завтра лізти в гори, щоб подивитися, яке там місце. І до самого Кампонга про це говорили, де влаштували ще один привал. Жінки люто нападали на нього, їм треба було на комусь зігнати злість. А хіба Амат у всьому винуватий? Докричалися до того, що нікуди вони з Кампонга не підуть. Коли чоловікам хочеться, хай поневіряються. Але ж хай не забувають і про сім'ї, про те, що треба годувати дітей.

Звідкілясь з'явився п'яний Пуол. Насміхався і глумився зі своїх земляків. Хоч як чіплявся, ніхто не хотів з ним розмовляти. Зрештою Амара надавав йому стусанів.

— Т-ти ще мене запам'ятаєш! Кров'ю вмиєшся! — п'яно погрожував він і, випинаючи бороду, похитував головою, ніби хотів вигвинтити її з коміра.

Хтось порадив: коли будувати якусь халупу, то найлегше це робити на околицях Кампонга. Там скоріше можна і готовий куток найняти.

1 ... 14 15 16 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"