Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Що є, то є, у цьому світі ніколи не знаєш напевно, де виграєш, а де програєш.

З того, як він наголосив слово «цьому», можна було припустити, що він чимало знає про особливості якихось інших світів.

— А я міг би заприсягнутися, що пані звелить обшукати всенький світ, аби лиш повернути Ліззі! — зізнався Сем.

— А воно, бач, он як! — сказав Енді. — Та ти, негре, не бачиш нічого далі свого носа. Місіс просто не хоче, щоб Елізин Гаррі потрапив до лап цього Гейлі. Всього й тієї справи!

— Авже-е-еж!.. — протяжно вимовив Сем у суто негритянській манері.

— Я тобі от що скажу, — вів Енді далі, — Поквапся з кіньми, місіс про тебе вже питала. Годі теревенити!

Почувши це, Сем організувався і швидко опинився біля дому. Він круто завернув коней до конов’язі і на ходу зіскочив з сідла. Норовливий жеребець містера Гейлі смикнувся і загарцював, напинаючи повіддя.

— Ого-го! — скрикнув Сем. — Ну, нічого! — Його обличчя засвітилося якимсь лукавим азартом. — Я тебе приборкаю!

Поруч із конов’яззю ріс велетенський бук, довкола якого земля була встелена тригранними буковими горішками. Сем підняв один горішок, підійшов до коня і погладив його, ніби намагаючись заспокоїти. Потім, ніби поправляючи сідло, непомітно запхав під нього буковий плід. Розрахунок Чорного Сема був простий: коли вершник умоститься у сідлі, горіх почне муляти коневі й той почне фиркати й тупцяти. При цьому жодної серйозної шкоди жеребець не зазнає.

— Ось так! — вдоволено сказав Сем і аж закотив очі, так собою запишався. — Перший крок до залагодження справи зроблено!

Тієї ж миті на балкон вийшла місіс Шелбі. Він прожогом кинувся на її поклик, та так услужливо, ніби він не раб у маєтку, а претендент на вакантне місце при Сент-Джеймському палаці або у Вашінґтоні.

— Де ти вештаєшся, Семе? Я вже й Енді посилала за тобою! — із докором мовила йому господиня.

— Господи помилуй! Та хіба ж це легка справа — за кіньми ганятися? Господи, твоя на те воля, вони он аж куди поскакали, на дальню галявину!

— Семе, скільки тобі повторювати, щоб ти не згадував Боже ім’я даремно? Не богохульствуй!

— Ах, Боже ж ти мій! Забув, місіс, геть з голови вилетіло! Більше не говоритиму так!

— Але ж щойно знову сказав!

— Та невже! Господи… Ну ось, знову… Зовсім не те хотів сказати…

— Слідкуй за своїми словами, Семе.

— Слідкуватиму, місіс, пильно слідкуватиму! От тільки з думками зберуся і…

— А тепер слухай мене уважно, Семе. Збирайся, поїдеш із містером Гейлі. Допоможи йому, покажи дорогу. Та гляди ж, Семе, бережи коней. Минулого тижня Джеррі трохи кульгав, тож не жени їх надто.

Останні слова вона сказала впівголоса, але дуже виразно і з притиском.

— Я, моя пані, усе чудово зрозумів, — змовницьки підморгнув їй Сем. — Богом присягаюся!.. Ой! Це я розхвилювався… — Сем ойкнув так розпачливо, що його господиня не змогла стриматися від сміху. — Місіс, за коней можете не хвилюватися…

— Знаєш, Енді, — сказав Чорний Сем, повернувшись під букове дерево, — коли коник цього джентльмена почне брикатися, як той на нього сяде, усі здивуються. А я — ні. З цими кіньми ще й не таке буває. — Сказав Чорний Сем, багатозначно штрикнувши Енді під бік.

— Еге ж! — погодився Енді, миттю збагнувши, про що йдеться.

— Розумієш, Енді, місіс хоче потягнути час. Це ясно навіть дурневі. Що ж, я їй трішки допоможу. Якщо ці коні зірвуться з ретязів і помчать ген до лісу, чужий господар нескоро вирушить здоганяти утікачку.

Енді із розумінням усміхнувся.

— Значить так, Енді, — втаємничував Чорний Сем у свої плани малого, — коли жеребець почне брикатися, що ми з тобою зробимо?.. Ми обоє кинемося містерові Гейлі на поміч, а ми вже так йому допоможемо, що довіку пам’ятатиме!

І вони обидва, позадиравши носи, весело розсміялися й пустилися у перескоки від радості, що усе так гарно придумали.

Тієї ж миті на ґанку з’явився Гейлі, помітно повеселівши після кількох чашок доброї кави. Він широко усміхався і поводився уже зовсім заспокоєно.

Сем і Енді поначіплювали собі на голови імпровізовані панами із переплетеного пальмового листя і прожогом кинулися до конов’язей «допомагати чужому господареві».

Пальмове листя на голові у Сема стирчало в усі боки, ніби військовий убір якого-небудь вождя з островів Фіджі. Панама Енді теж не мала полів, а її власник приплюснув її долонею, щоб краще трималася голови, і пихато роззирався навсібіч, ніби запитуючи: «Може, комусь не подобається?!»

— Ну, хлопці, — звернувся до них Гейлі, — не можна гаяти ані хвилини!

— Аякже, аякже, — підтакнув догідливо Сем, лівою рукою подаючи Гейлі повіддя, а правою притримуючи стремено.

Енді тим часом відв’язав двох інших коней.

Тільки-но Гейлі присів у сідло, його жеребець став на диби і скинув свого господаря на суху траву. Сем, дуже натурально побиваючись, кинувся уперед і вже тягнувся до вуздечки, але його саморобна панама як назло злетіла з голови і опинилася на голові жеребця, затуливши йому світ Божий. Це, ясна річ, не втихомирило коня, а навпаки — розлютило. Він хвицьнув Сема копитом так, що той аж перекинувся. Розгнівано фиркнувши, жеребець галопом поскакав до дальньої галявини, а за ним рвонули Білл та Джері, яких Енді, як і було заплановано, заздалегідь відв’язав та ще й прицмокнув їм услід.

Розгорілася неймовірна метушня і шарпанина. Сем і Енді, голосячи, безладно бігали маєтком, собаки брехали, Майк, Моз, Менді, Фенні і решта дітлахів верещали, плескали у долоні й вешталися під ногами, заважаючи усім.

Сірий жеребець Гейлі, норовливий кінь, був головним актором у цій виставі. Сценою була ціла галявина з півмилі завдовжки, зусібіч обгороджена густим лісом. Йому страшенно подобалося, що він може зовсім близько підпускати до себе ловців, а потім, зневажливо фиркнувши, стартувати з місця галопом і мчати лісовою стежиною у саму гущавину.

Зловити коней — це була остання справа, яку хотів зробити Сем. Проте його намагання, буцімто їх впіймати збоку виглядали досить героїчними. Його панама із пальмового листя, як меч Річарда-Левового Серця, що завжди виблискував у центрі битви, маячила в усіх місцях, де спіймати коней не було жодного шансу. Він стрімголов туди кидався, голосно зазиваючи інших: «Ось він! Тримайте! Лові-і-іть!..», — таким чином ще більше збезладнюючи загальну біганину.

Гейлі бігав туди-сюди, лаявся, викрикував прокльони, тупав