Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Острів Скарбів 📚 - Українською

Читати книгу - "Острів Скарбів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Острів Скарбів" автора Роберт Льюїс Стівенсон. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:
сер, — заперечив капітан.

— Це ви, Лівсі, усе розпатякали, звинуватив доктора сквайр, — або ти, Гокінсе…

— Тепер уже не суттєво, котра сорока на хвості принесла ці відомості всій команді, — сказав доктор.

Я зауважив, що ні він, ані капітан не повірили містерові Трілоні, хоча він як міг виправдовувався. І я не повірив теж, бо він справжній базіка. Але тепер я думаю, що якраз тоді він говорив правду, а команді і без нас було відоме місце розташування острова.

— Я не знаю, у кого із вас, джентльмени, зберігається карта, — продовжував капітан, але наполягаю, щоб це трималося у секреті і від мене, і від містера Ерроу. Інакше я звільнюся.

— Розумію, — сказав доктор. — По-перше, ви хочете припинити зайві балачки. По-друге, ви хочете перетворити кормову частину на фортецю, зібравши тут слуг мого друга та передати їм зброю і порох, котрі є на борту. Це виглядає ніби ви остерігаєтеся бунту на кораблі.

— Сер, — сказав капітан Смоллет, — я не ображаюсь, але й не хочу, щоб ви приписували мені слова, яких я не говорив. Немає виправдань капітану, який, запідозривши бунт, все-таки вийшов у море. Я певен, що містер Ерроу— порядна людина. Багато матросів — теж порядні люди. Але я відповідаю за безпеку корабля і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що багато чого робиться не так як слід. Я прошу вас прийняти засоби безпеки або звільнити мене. Оце й усе.

— Капітане Смоллете, — почав доктор, усміхаючись, — ви чули байку про гору, яку народила миша? Пробачте мене, але ви нагадали мені цю байку. Коли ви зайшли до нас у каюту, я ладен був присягнутися своєю перукою, що ви вимагатимете від нас набагато більше.

— А ви метикуватий, докторе, сказав капітан. — Зайшовши до вас, я мав намір вимагати розрахунку, бо не мав і найменшої надії, що містер Трілоні дозволить мені хоча б рота розкрити.

— І не дозволив би! — крикну сквайр. — Якби не Лівсі, я послав би вас під три чорти. Хай там що, але я вислухав вас і зроблю все, що ви вимагаєте. Однак моя думка про вас змінилась у гірший бік.

— Це ваше право, сер, — сказав капітан. — Потім ви зрозумієте, що я лише виконав свій обов'язок. І він вийшов із каюти.

— Трілоні, — сказав доктор, хоч я на це й не сподівався, проте ви запросили на корабель двох порядних людей: капітана Смоллета і Джона Сільвера.

— Щодо Сільвера, я з вами згоден, — скрикнув сквайр, — а от поводитися так, як оцей нестерпний брехун, як на мене, чоловік, моряк, а тим паче англієць не повинен!

— Ну годі, попливемо — побачимо! — закінчив розмову доктор Лівсі.

Коли ми вийшли на палубу, матроси вже почали переносити зброю і порох. «Йо-го-го!..» співали вони за роботою. Капітан і містер Ерроу віддавали накази. Мені дуже сподобалось, як нас по-новому розмістили. Переобладнали всю шхуну. На кормі з колишньої задньої частини середнього трюму влаштували шість кают, котрі з'єднувалися запасним проходом по лівому борту з камбузом і баком. Спочатку їх призначили для капітана, містера Ерроу, Гантера, Джойса, доктора і сквайра. Але потім дві з них віддали Редрутові й мені, а містер Ерроу і капітан влаштувалися на палубі, в тамбурі над сходами, що з'єднували верхню і нижню палубу. Тамбур з обох боків розширили, і тепер він міг слугувати кормовою рубкою. Він, звичайно, був трохи затісний, та все ж у ньому помістилися два гамаки. Навіть штурман, здавалося, був задоволений таким розташуванням. Можливо, він також не довіряв команді. А втім, це лише моє припущення, тому що він, як ви самі скоро побачите, недовго перебував на шхуні.

Ми старанно працювали, перетягаючи порох, облаштовуючи наші каюти, коли нарешті з берега прибули на шлюпці останні матроси і з ними Довгань Джон. Кухар легко заліз на судно, зі спритністю мавпи, а щойно помітив, чим ми зайняті, гукнув:

— Гей, друзі, а що це ви робите?

— Переносимо бочки з порохом, Джоне, — відповів один із матросів.

— Якого біса?! За цією метушнею ми проґавимо ранній відплив!

— Вони виконують мій наказ! — обірвав його капітан. — А ви, шановний, ідіть у камбуз, щоб матроси вчасно повечеряли.

— Слухаюсь, сер, — відповів кухар.

І, доторкнувшись рукою до лоба, пірнув у камбуз.

— Оце славна людина, капітане, — сказав доктор.

— Можливо, сер, — відповів капітан Смоллет. — Обережніше, обережніше, хлопці!

І він побіг до матросів. Матроси волочили бочку з порохом. Раптом він помітив, що я стою і дивлюся на вертлюжну гармату, яка була установлена в середній частині корабля, мідну дев'ятифунтівку, і зараз же нагримав на мене:

— Гей, юнго, — крикнув він, — марш звідси. Іди до кока, він дасть тобі роботу.

По дорозі в камбуз я чув, як він голосно заявив доктору:

— Я не терпітиму, щоб на моєму судні були мазунчики!

Запевняю вас, тієї миті я повністю погоджувався зі сквайром, що капітан — жахлива людина, і зненавидів його.

Розділ 10

Плавання

Метушня тривала цілу ніч. Ми перетягали речі з місця на місце. Шлюпка весь час доставляла з берега друзів сквайра, в тому числі й містера Блендлі, які хотіли побажати йому вдалого плавання і щасливого повернення. В «Адміралі Бенбоу» у мене було набагато менше роботи ніж тут. Я стомився, як собака, а майже на світанку боцман заграв на своїй дудці, збираючи команду до підняття якоря.

А втім, якби я втомився навіть удвічі сильніше, то все одно не покинув би палуби. Все було нове і захопливе для мене: і уривчасті команди, і різкий звук свистка, і метушня при тьмяному світлі корабельних ліхтарів.

— Гей, Окісте, затягни-но пісню! — крикнув один матрос.

— Старовинну! — крикнув інший.

— Добре, хлопці, — відповів Довгань Джон, який стояв тут же, на палубі з милицею під пахвою, і затягнув пісню, яку я так добре знав:

П'ятнадцять душ на скрині мерця…

Уся команда хором підхопила:

Йо-го-го, та ще й пляшечка рому!

На останньому «го» матроси дружно натиснули на вимбовшпилю.

Як би я не був захоплений тим, що там відбувалося, мимоволі пригадав нашого старенького «Адмірала Бенбоу», і навіть примарилося, ніби голос покійного Бонса раптом приєднався до матроського хору.

Незабаром якір було піднято і закріплено. З нього скапувала вода. Вітер надував вітрила. Земля, кораблі, що нас оточували, почали віддалятися. Я збирався прилягти на годинку, щоб подрімати, а тим часом «Іспаньйола» вирушила у плавання до Острова Скарбів.

Зайве описувати деталі нашої подорожі. Вона була вдалою. Корабель

1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острів Скарбів"