Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Цього ви не знайдете в Яндексі 📚 - Українською

Читати книгу - "Цього ви не знайдете в Яндексі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цього ви не знайдете в Яндексі" автора Артем Чех. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:
поважаю хіп-хоп, розуміюсь у ньому, але то все фігня: для нього те все не має  значення, він просто фанатик, який, зрештою, не відрізняється нічим від тих баптистів чи єговістів. Він відверто не розумів мене, вважаючи моє захоплення літературою якимсь надуманим, нездійсненним, необґрунтованим проектом, тупорилою ідеєю фікс мого тупорилого життя. Він, зациклений на власному соліпсизмі, на своєму егоцентризмі, на розділенні світу на дві нерівноправні частини — реп та суки. Спочатку я сперечався, доводив свою правоту, благав не обсирати літературу та джаз, не крити матом мій внутрішній світ, не псувати моє «я», яке, незважаючи ні на що, теж існує, але потім  просто махнув на все рукою, образився і пішов слухати техно, яке насправді ненавиджу...

5

Але все це не так уже й суттєво, як несуттєво те, що моє начебто одкровення переростає у сповідь ображеного на весь білий, тому що він не здається таким білим, світ чотирнадцятирічного юнака, у сентиментальний трюїзм, в алкогольний фарс, якщо хочете, тому що все відбувалося на п’яну голову і ми тоді ледь не побилися. Але зараз я з ним не хочу мати нічого спільного, як майже нічого спільного не мають джаз, реп та література, хоч як би їх не поєднували зухвалі шанувальники еклектики. Нехай усе це залишиться для віджилих поколінь, тимчасових мусульман, накачаних фільтрованим пивом філателістів, нумізматів, філуменістів, філофоністів та агресивних лівих, які, як відомо, у мене не викликають жодних емоцій, але є у мене один знайомий, який має відношення до усіх перерахованих вище. Звуть цього одного знайомого Валєра. Валєра був маленьким збирачем усього, що можна було збирати, він був боржником усіх, кого тільки можна, а кого не можна — теж був. Боржником. Мама Валєри працювала на молокозаводі.

— Молочниця, — відповідав Валєра, коли його питали ким працює його мама.

— Це ж хвороба, — дивувалися всі.

— Ні, — казав Валєра, — це — мама.

Мама прибирала цехові приміщення й іноді крала морозиво для Валєри, але Валєра не їв морозива, тому що він його вимінював на те, що можна було збирати.

Було у нього троє друзів. Андрій, Іван і Рома. Андрій був найрозумнішим, і його пиздив Іван, який був найсильніший, але не найтупіший. Рома теж не був найтупішим, тому що найтупішим був сам Валєра. Рома був простим гопніком. Він розводив усіх і вся. Він заходив до комп’ютерної ігротеки, а виходив із клавіатурою та музичними колонками, потім примудрявся продати ті колонки попередньому власнику втридорога, причому так, що попередній власник так і не отримував товар. Рома і друзів своїх розводив. Усіх, крім Івана, тому що Іван (ідоли падуть!) був найсильнішим, і крім Андрія, тому що Андрій був найрозумнішим.

У Валєри, окрім колекціонування, була ще одна пристрасть — петарди. Він сірими провінційними вечорами прив’язував петарди до солдатиків, а потім підривав їх. Підпалював він їх одноразовою запальничкою, яку можна придбати в будь-якому кіоску за тридцять п’ять копійок. Але одного разу ця запальничка катастрофічно для нього зламалася.

— Відремонтуй мені, — каже Валєра Ромі, — запальничку, я заплачу. Мені ж бо треба  солдатиків підривати.

— Гаразд, — каже Рома.

Рома запальничку відремонтував.

— З тебе гривня.

— Добре, — погоджується Валєра.

— Ти шо, дурак, — каже розумний Андрій, — сама запальничка коштує не більше п’ятдесяти копійок, а ти за ремонт даєш гривню.

— Спокійно, — діловито відказує Валєра, — це наші чоловічі справи.

— Ладно, — каже Андрій.

У Валєри гривні не було, і це не дуже подобалося Ромі, тому що Рома був гопніком, а Валєра був найтупішим.

— Віддавай мою гривню, — нервує Рома.

— Завтра, — каже Валєра.

— Завтра не віддаси — поставлю на счьотчік.

Валєра, звісно, завтра не віддав, тому що сім’я переживала не найкращий період, а якщо у мами немає грошей, то у діда Жори — тим паче, тому назавтра Валєра був винен уже гривню п’ятдесят. Гривню п’ятдесят віддати важче ніж гривню, а якщо у сім’ї криза, то рідко коли буває, що ця криза триває день-два. Тому через деякий час Рома вимагав двадцять гривень.

Він спокійно заходив у двір до Валєри і швидко вигрібав звідти весь алюміній, порожні пляшки, папір — загалом все, що можна продати. За це він трохи зменшував борг, але той все одно невпинно зростав. Коли Валєра вже був винен тридцять гривень, мама отримала зарплату, і її люблячий син безцеремонно спиздив у неї тридцять гривень для погашення боргу, але для Валєри тридцять гривень були надто великі гроші, з якими розлучатися не дуже й кортіло, одним словом, пацана задавила жаба. Він на ті гроші купив собі коли, фанти, снікерсів та марсів, жувальних гумок та якісь значки у хлопця з паралельного класу. На цей необачний крок зі сторони Валєри Рома відреагував доволі  справедливо. Поставив пару синців. Мама Валєри теж відреагувала на це досить справедливо. Написала заяву дільничному. Рома  Валєру вже не бив, але борг вимагати не перестав.

— Ти мені ще винен, — сказав він.

— Я знаю, — сказав Валєра і побіг до хлопців із гуртожитку позичати п’ятдесят гривень. Хлопці з общаги погодились дати ті гроші за умови, що він поверне їх до понеділка, а якщо він не поверне, то будуть крапати відсотки, звичайно менші, ніж у Роми, але теж пристойні. Хлопці з гуртожитку, який славився антисанітарією та майже безкоштовними тьолками, були впевнені, що Валєра ті гроші не поверне, тому і позичили, щоб трохи підзаробити. Для Валєри ця сума виявилася ще більшою, ніж тридцять гривень, тому він вирішив половину віддати Ромі, а половину витратити. На двадцять п’ять гривень він купив собі зовсім непотрібних речей, таких як будильник, маленький замочок для саморобного сейфу, жувальних гумок і три години у комп’ютерній ігротеці. Інші двадцять п’ять гривень він віддав Івану, щоб той передав їх Ромі. Іван купив нову фару на передок і книжку з геометрії.

Паралельно з чоловічими справами, які велися з общагівцями й Ромою, у Валєри були ще не менш чоловічі справи в класі. Щоб завоювати шану серед однокласників, Валєра поступав таким чином. Він брав у всіх у борг, обіцяючи принести у два рази більше. Пацани охоче давали, тому що сто відсотків добових їм не пропонував жоден банк. Валєра пропонував. За це його ніхто не бив по голові.

Коли його борг однокласникам у сумі зріс до двохсот гривень, авторитет Валєри дещо впав, а хлопці

1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цього ви не знайдете в Яндексі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цього ви не знайдете в Яндексі"