Читати книгу - "Володимир"

Проедр Василь добре знав патрикія Феодора, не раз запрошував його до Великого палацу, щоб довідатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр давав Феодору й важливіші завдання (купці Візантії завжди були очима імператорів у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з василіками до печенізького кагана* (*Каган - князь.) Курі, коли Іоанн Цимісхій замислив убити князя Святослава.

І патрикій Феодор виконав тоді завдання Цимісхія, знайшов над Дніпром Курю, дав йому двісті кентинаріїв, а каган навесні діждався князя - вбив його на острові Хортиці.

Тепер проедр Василь і патрикій Феодор зустрілися як давні знайомі, друзі.

- Я чув, патрикію Феодоре, - почав розмову проедр, - що ти тільки-но прибув з Києва.

- Так, проедре Василю, я прибув з Києва три дні тому.

- Ти їхав морем?

- Ні, по Борисфену й Понтом я боявся їхати. На цей раз я їхав кіньми через землі тиверців і уличів, а потім через Болгарію.

- І, чув я, ти знову вирушаєш до Києва?

- Зараз зима і всі шляхи на Русь закриті, але навесні я неодмінно виїду в Київ.

- Ти - справжній рус! - засміявся проедр.

- Руса з мене ніколи не буде, - жартом на жарт відповів патрикій Феодор, - хоч багато русів вважають мене своїм ромеєм.

- Ти, казали мені, навіть маєтки маєш на Русі? Феодор Борей посміхнувся.

- Купець, який торгує в чужих землях, мусить молитись своїм і чужим богам.

- Але віруєш ти в єдиного бога?

- А вірую тільки в єдиного бога, і імператори Візантії, й ти, проедре Василю, це знаєте.

- Так, імператори знають і вдячні тобі. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.

- Я ніколи нікого не вбивав, - суворо промовив патрикій Феодор, - князя Святослава вбив каган Куря.

- За наше золото...

- Так, золото було наше, - згодився Феодор.

- А тобі не страшно там, у городі Києві?

- А чого ж мені боятись? Не один я сиджу в Києві, є там наші купці, і, крім мене, двори їхні є на півночі Русі - в Новгороді. Торгуємо, проедре Василю, і торгуємо непогано. Багата земля Русь, нам є що їм продати, ще більше можемо купити в них.

- А як руси ставляться до наших купців?

- Добре! Руси, проедре, дуже мирні люди і ніколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшні тільки тоді, коли хтось із зброєю вдирається до них... А ми, вибачай мені на слові, вдираємось і вдираємось до них.

- Слухай, патрикію, - проедр схопився з крісла й пройшов кілька разів по палаті, - зараз Візантія не хоче й не має сили вдиратись на Русь. Годі! Я сам бачив військо їхнього князя Ігоря під Константинополем, Святослава - на Дунаї... Дяка богу, що цей варвар убитий. А нині що робиться на Русі?

- Що саме тебе цікавить, проедре?

- Великий палац київських князів.

Патрикій Феодор посміхнувся.

- Такого Великого палацу, як наш константинопольський, в Києві немає.

- Мене цікавить не сам палац, а князі.

- Розумію... на Русі нині сидять сини князя Святослава.

- Скільки їх?

- У Києві сидить Ярополк, під Києвом у землі древлян - Олег, вони - сини Святослава й угорської князівни, а ще один, князь Володимир, сидить у Новгороді - він син князя Святослава й рабині.

Проедр Василь здригнувся: син імператора й рабині не міг чути цих слів.

- А хто з них, - запитав він, - найкращий, себто з ким найлегше розмовляти? Чуєш, патрикію, зараз ми не можемо воювати з Руссю, я хочу з нею розмовляти.

- Ти робиш добре, проедре, з Руссю краще не воювати, а розмовляти й торгувати. Колишні імператори наші, на жаль, цього не робили, коли ж ми так будемо поводитись на Русі, тоді швидше можна буде її й скорити...

- Я бачу, що ти мене розумієш, патрикію! Гаразд, будемо діяти. То який же князь руський найбільш придатний для Візантії?

- Тільки київський князь Ярополк. Він - християнин, дуже любить славу, ненавидить братів своїх, особливо сина рабині Володимира.

- Він одружений?

- Ні, проедре. Тебе, бачу, і це цікавить...

- Цікавить, і навіть дуже, бо ти поїдеш весною до Києва не тільки як купець, а як наш посол, разом з тобою поїде кілька слів, а може, і єпископ... По дорозі до Києва ви мусите знайти печенігів.

- Ти замислив убити Ярополка?

- Зовсім ні! Навпаки, ти знайдеш печенізького кагана.

- Курю?

- Ні. Курю вже знають, він для цього не годиться. Ти знайдеш іншого кагана, даси йому золото, щоб він їхав до Києва й уклав мир з Ярополком...

- Мир з Ярополком? Почекай, проедре! Знайти кагана, який візьме наше золото й укладе мир з Ярополком, дуже легко, але навіщо це? Я нічого не розумію, проедре І

- Пізніше ти все зрозумієш... А тим часом слідом за печенігами ви поїдете до Києва, повезете князеві Ярополку дари, укладете з ним мир, а крім того, повезете може князеві й жону.

- О проедре, я бачу, ти хочеш учинити князеві Яропол ку брань більшу, ніж покійний імператор.

- На цей раз брань буде без крові.

- А навіщо кров? Золотом, проедре, а коли до цього додати ще й жону, можна досягнути більше, ніж на брані..

10

Над самим берегом Тібру, на кам'янистому пагорбі Ватікані, оточена ровом і валами, стоїть похмура кам'яна споруда з вежами, високими стінами, мостом, що підіймається на ніч, важкими залізними ворітьми.

Такі ж споруди видно й на інших горах - Авентіні, Квіріналі, Капітолії, - всі ці фортеці охороняли колись древній Рим, що розкинувся понад Тібром і в долинах, його величні храми, палаци, форуми, базиліки, пам'ятники, багатства.

Та споруда на Ватіканському пагорбі над Тібром - це не тільки фортеця - колись під її стінами точились жорстокі бої, лилась людська кров, нині ж тут живе з своїм конклавом намісник бога на землі - римський папа.

У пізню годину ночі ще один папа, на цей раз Бенедикт VII, не спить, він сидить і розмовляє з єпископом Львом, який тільки ввечері прибув до Рима з Константинополя, куди їздив потай, як купець.

- Отже, імператора Іоанна не стало...

- Так, всесвятіший, господь бог покликав його до себе.

- Певен, що господь