Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Володар Світла 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Світла"

313
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володар Світла" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 81
Перейти на сторінку:
стережися собак, — додав він, — та й, коли вже на те пішлося, усього живого, що може містити розум.

— Як тебе звуть, капітане? — запитав Сем.

— У цьому порту мене звуть або ніяк, або на вигадане ім’я. Брехати ж тобі причин я не бачу. На добридень, Семе.

— На добридень, капітане. Дякую за твої слова.

Сем устав і пішов із порту, прямуючи назад до ділового кварталу й ремісничих вулиць.

Сонце повзло в небі червоним диском, піднімаючись до Божого Мосту. Князь ішов пробудженим містом, пробираючись серед яток із розкладеними напоказ виробами всіляких дріб’язкових ремесел. Навколо нього сновигали продавці мазей і порошків, парфумів та олій. Квіткарі махали перехожому вінками й букетиками; винарі не казали нічого, просто сиділи зі своїми міхами на рядах затінених лавок, чекаючи, доки покупці, як завжди, підійдуть самі. Ранок душів стравами на вогні, мускусом, плоттю, екскрементами, оліями й пахощами — усі ці аромати змішалися докупи й витали, мов незрима хмаринка.

Від убраного старцем чоловіка цілком сподівано було зупинитися й заговорити до горбаня, що старцював із чашею:

— Здоров був, брате! Я сам не звідси, маю тут справу. Підкажеш, як пройти на Ткацьку вулицю?

Горбань кивнув і недвозначно потрусив чашею.

Чоловік дістав монетку з гаманця, схованого під подертими лахами. Кинув її в горбаневу чашу, де вона швидко зникла.

— Ондечки, — показав головою жебрак. — Третій поворот ліворуч. Пройдеш іще два перехрестя й дійдеш до Фонтанного кільця перед Храмом Варуни[51]. На це кільце виходить Ткацька вулиця, знайдеш її за знаком Шила.

Чоловік кивнув горбаневі, поплескав того по горбі й рушив далі.

Діставшись Фонтанного кільця, князь зупинився. Кількадесят людей вишикувалось рухомим рядом перед Храмом Варуни, найсуворішого й найповажнішого з усіх небожителів. Та ці люди не збиралися до Храму, натомість робили щось, для чого треба було діждатися черги. Він почув стукіт монет і підійшов ближче.

Черга просувалася до блискучої металевої машини.

Якийсь чоловік кинув монетку в пашу сталевого тигра. Машина замуркотіла. Чоловік натиснув кнопки, відлиті у вигляді звірів і демонів. Тоді заблимали вогники вздовж звивистих тіл двох нагів[52], священних зміїв, що обрамлювали прозорий перед машини.

Він підібрався ще ближче.

Чоловік смикнув за важіль збоку машини, відлитий у вигляді риб’ячого хвоста.

Нутрощі машини сповнило божественне голубе сяйво; змії червонясто запульсували; заграла тиха музика; у світлі з’явилося та з шаленою швидкістю закрутилося молитовне колесо.

Чоловік мав блаженний вираз обличчя. За кілька хвилин машина вимкнулася. Він укинув ще монету й знову смикнув важіль, змусивши кількох осіб ближче до кінця черги чутно ремствувати — мовляв, це вже його сьома монета, а день же спекотний, а інші ж теж чекають, щоб замовити молитву-другу, і взагалі, чом би йому не піти всередину й не віддати такої великої пожертви просто в руки жерцям? Хтось відповів, що той чоловічок, запевне, чимало нагрішив. Заходилися вгадувати, що ж саме він може відмолювати. Це супроводжував неабиякий регіт.

Побачивши в черзі кількох жебраків, князь і собі в неї став.

У міру просування він зауважив: тимчасом як одні натискали кнопки на машині, другі просто вкидали якийсь металевий диск у пащу такого самого тигра з протилежного боку корпусу. Коли машина завершувала роботу, диск випадав у чашу, і власник його забирав. Князь наважився порозпитувати. Звернувся до чоловіка, котрий стояв перед ним:

— Чому це дехто має якісь власні кружальця?

— Бо зареєструвались, — відказав той, не обертаючись.

— У Храмі?

— Так.

— Он воно що.

Почекавши з півхвилини, він запитав знову:

— А нереєстрові, як хочуть оцим скористатися, тиснуть кнопки?

— Так, набирають ім’я, фах і адресу.

— Ану ж хтось нетутешній, як-от я?

— Маєш додати ще й назву свого міста.

— Ану ж хтось неписьменний, як-от я, що тоді?

Чоловік обернувся.

— Тоді, мо’, ліпше помолися по-старому, а пожертву віддай просто в руки жерців. Або ж зареєструйся, і матимеш власне кружальце.

— Ясно, — мовив князь. — Так, слушно кажеш. Маю це трохи обметикувати. Дякую.

Він вийшов із черги й рушив круг фонтана туди, де на стовпі висів знак Шила. Відтак опинився на Ткацькій вулиці.

Тричі питав вітрильника Янаґґу[53], утретє — у низькорослої жіночки з могутніми руками й вусиками, що сиділа, схрестивши ноги, і плела килимок у своїй ятці під низьким звисом даху того, що колись, либонь, було стайнею та й досі нею пахло.

Вона проричала йому, куди йти, але спершу обдивилася з ніг до голови та з голови до ніг несподівано гарними оксамитово-карими очима. Він пішов, як вона сказала, пробрався зиґзаґом проходу між будинками, спустився сходами, що притулилися ззовні до стіни п’ятиповерхівки, і дістався дверей, які вели в підвальний коридор. Там було вогко й темно.

Постукав у треті двері зліва, і трохи згодом вони відчинилися.

Чоловік утупився в нього:

— Чого?

— Можна ввійти? Маю досить-таки невідкладну справу...

Той хвильку повагався, тоді ледь кивнув і відступив убік.

Князь пройшов повз нього в комірчину. На підлозі, перед табуреткою, що на неї чоловік знову всівся, був розкладений великий шмат парусини. Хазяїн жестом припросив князя сісти на другу табуретку з наявних двох.

Чоловік був невисокий на зріст і широкий у плечах; волосся мав білосніжне, а на зіницях уже помітні були перші димчасті ознаки катаракти. Руки були смагляві й загрубілі, суглоби пальців — вузлуваті.

— Чого? — повторив він.

— Ян Ольвеґґ, — сказав гість.

Старечі очі спершу розширилися, а тоді звузилися в щілинки.

Чоловік зважив на долоні ножиці.

— «Далеченька путь до Тіпперері»[54], — мовив князь.

Старий витріщився й раптом усміхнувся.

— «Коли серце там», — відповів він, поклавши ножиці на верстат. — Скільки літ, скільки зим, Семе?

— Я згубив лік рокам.

— І я. Але десь сорок — сорок п’ять років ми не бачилися? Чимало пивця утекло відтоді, га?

Сем кивнув.

— Не знаю, з чого й почати... — мовив хазяїн.

— Насамперед скажи, чому «Янаґґа»?

— А чом би й ні? Звучить якось щиро, по-робітничому. Сам же ти як? Досі ото князюєш?

— Я — досі я. І коли мене кличуть, то й досі Сіддгартхою.

Вітрильник пирхнув.

— Ще й Ув’язнювачем Демонів. Гаразд. А що статки твої до вбрання геть не пасують, доходжу висновку: ти, як завжди, розвідуєш обстановочку.

Сем кивнув:

— І натрапив на багато всякого незрозумілого.

— Атож, — зітхнув

1 ... 14 15 16 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Світла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Світла"