Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Новини 📚 - Українською

Читати книгу - "Новини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Новини" автора Андрій Любомирович Войницький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 130
Перейти на сторінку:
захотілося!

— Хто це такий? — сторопіла блондинка.

— Тут валом вільних місць,— промовила Соня дуже холодно.

Здається, вона мене впізнала. А може, зробила вигляд.

— Я люблю біля вікна,— пояснив я, вмощуючись зручніше.— І для курящих уже все позаймали... Ви спілкуйтесь, я тихо посиджу, не буду заважати...

Я тицьнув кнопку виклику офіціанта і відрекомендувався блондинці:

— Мене звуть Даня.

Блондинка ледь стримала смішок.

— Це твій дружок? — спитала вона Соню.

У неї були яскраво нафарбовані губи і величезні екзотичні сережки, схожі на африканські. Її трохи псувала надмірна худоба, але в цілому вона була нічого, і я це відзначив.

— Я його не знаю! — вигукнула Соня знервовано.

Я поринув у вивчення меню. Хотілося гарячого супу.

— Спритненько так,— хохотнула блондинка, скоріше схвально.

— Ми взагалі-то хотіли посекретнічати,— сказала Соня Купер.

— Секретнічайте! — дозволив я.

— Нічого собі! — загигикала блондинка.— Оце в тебе дружки!

Купер огризнулася:

— Марино, він мені не друг!

Це ж треба — Марина, подумав я. Може, завести собі ще одну Марину? Я повернув до неї меню:

— Марино, а цей суп куштувала? Хороший?

Вона сторопіла:

— Цей так собі... бери краще он той... Може, ти й нас пригостиш, раз уже ввірвався?

— Ти що, бідна? — поцікавився я.— Голодуєш, поїсти ні за шо? Гаразд, я супчиком поділюся...

— Ох ти й нахаба! — обурилась Марина.

— Ми можемо й деінде поїсти,— промовила Соня роздратовано.

— А чому це ми маємо через нього йти? — спитала Марина.

— А й справді,— підтримав я її.— Навіщо вам іти? Місця тут усім вистачає. Я поїм і піду собі, багато часу не вкраду. Я нормальний, не хвилюйтесь. Може, ви боїтеся спілкування з людьми? Може, ви дикі?

Замість відповіді Соня втопила в соусі черговий рол. Підійшов офіціант, прищавий український хлоп у жовтому китайському халаті. Марина поринула у вивчення меню.

— Мені суп місо,— наказав я офіціанту.— І пиво.

Він записав і запитально повернувся до Марини.

— Принесіть, будь ласка, цей сет,— вона ткнула пальчиком.— І коктейль... оцей... Звалився на нашу голову незнайомець...

Остання фраза прозвучала навіть кокетливо.

— У тебе гарні сережки,— похвалив я.— Як у моєї бабусі...

— Значить, у твоєї бабусі гарний смак. Ти нахабством у неї пішов?

— Ні, вона нахабніша...

У Купер запілікав телефон. Вона подивилась, хто там, і, не зважаючи на нас, прийняла дзвінок:

— Угадай, з ким я сиджу? Нізащо не вгадаєш! Так, і з нею також! Ха-ха! Ні, вгадай!..

Офіціанти шастали повз нас, мов жовті пінгвінчики, Марина дудлила коктейль.

— Ні. Ні. Знову ні! Даю підказку: це журналіст! Уяви собі!

— Чоловік? — спитав я у Марини.

— Гірше,— голосно прошепотіла вона у відповідь.

— Що? Ні, не хочу! Не бачу сенсу! Та навіщо, скажи? Ця твоя дурна компанійщина, вона тебе згубить! Якщо тобі так хочеться, сам бери і привозь! Та навіщо це треба? Не знаю... Приїдемо... Пізніше... Так забери нас! Ні, тоді не приїдемо! Ну, тоді заплати за таксі! Що? Оці твої жартики, знаєш... Ти ото, як завжди... Не знаю! Я в метро не поїду! Гаразд...

Вона відключилася, принесли пиво і новий коктейль для Марини.

— А ти справді журналіст? — спитала вона.

— Ні, я краду телефони.— Я повернувся до Соні.— Взагалі-то некультурно говорити про мене з кимось, не попереджуючи мене про це!

— Тобі привіт! — відповіла вона насмішкувато.

— Від кого?

— Від Діда Мороза!

— Це той, що з бородою?

— Із подарунками,— вони вибухнули від сміху.

Я підняв своє пиво:

— За нашу дивовижну зустріч!

Контакт, здається, налагоджувався. Після тосту дівчата розслабилися й прийняли мою присутність, немов випитий разом

1 ... 14 15 16 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новини"