Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Професор Шумейко 📚 - Українською

Читати книгу - "Професор Шумейко"

194
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Професор Шумейко" автора Галина Бабич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 41
Перейти на сторінку:
class="book">— Ні.

— Ви тут давно торгуєте?

— Так.

Питання — відповідь, питання — відповідь. Пішов. Блукаючи в лабіринтах своєї пам'яті і маючи волячу упертість, він повернувся до чоловіка, якого важко розговорити. «Я мушу про нього щось дізнатись. Хай, як кажуть колеги, Шумейко алкоголік, але не шизофреник, я притомний, навіть тоді, коли буваю як чіп.»

— Ви знали черницю Фотинію? Дивіться на мене, прямо у вічі! Знали черницю Фотинію? Знали?

— Ні-ко-ли!

— Знали?

Шумейко помітив, що перехожі звертають на них увагу.

— Ідіть собі з Богом!

Чоловік залишався незворушним і холодним мов криця. Та після Шумейко-вих: «потрощу!», «податкову нашлю!», «скуплю все оптом!» — дався на мову!

— Фотинія — моя мати.

І вже до перехожих:

— Шановні українці! Підтримайте комерцію, купіть що-небудь, тут божий товар, — просив син Фотинії і почав гарячково збирати свій товар.

— Та-ак, значить Фотинія. А батько ж хто? Хто батько?

— Ви відлякуєте покупця, пане, кричите, розмахуєте руками.

— Батько хто? — блага вже Шумейко.

— Леонід Андрійович. Ідіть же собі з Богом.

Та-ак, значить парторг, комендант і завгосп в одній особі. Леонід Андрійович Кабздир. Таке не привидиться і після каністри випитого коньяку.

У ресторані «Поплавок» грала музика, хтось уточнював ціну на акацієвий мед, маленька дівчинка канючила: купи і купи... брелок із янголами. А на лаврській дзвіниці: бам, бам, бам! Я лічу вголос, щоб згадати мелодію свого часу, свого трирічного життя біля цієї дзвіниці. Це почуття здатне мене, слабкого і старого, спалити до тла. Не треба. Я мушу все записати, казав же: логіка — корисна наука. «Не сушіть собі голову, професоре», — наче голос із неба. Справді, запишіть усе: Кабздир, Фотинія, 36-та річниця Жовтня. Корисна наука логіка вдруге виручає професора Шумейка.

Додому не поїду. Клим Іванович не хотів виказувати свого розпачу, а ще більше — здатись домашнім безпорадним. Зателефоную, скажу, що поїду на дачу.

— У мене, ріднесенька, все гаразд. Не встигаю із статтею. Усамітнюсь на дачі, заодно і перевірю, як там. До речі, на роботі — карантин, бо кілька студентів захворіли на дифтерію. Щеплення, контакти. Ось і скористаюся цим. Як ти, рідненька? Ната? Радий. У мене все є, сторож Тихін допоможе, коли щось виникне. Будемо на зв'язку. Цілую, рідненька!

У трубці клацнуло.

«Дзвінок Клима — прекрасна винагорода за моє терпіння, вірність і турботу про чоловіка.» Вона не могла сказати про себе, що несказанно вродлива, але ж і дотепер відчуває на собі погляди чужих чоловіків. Забезпечена, але працює, працює у звичайній школі, з неї добра вчителька української мови й літератури. Хоч чоловік іноді й кепкує з її недоречно вживаних іноземних слів, але на роботі у неї все чудово. Останнім часом стосунки з Климом іноді нагадували глухий тунель, з якого ніяк не виберешся на дорогу. І вона жила в тривожному очікуванні чогось страшнішого за тунель. І раптом цей дзвінок, наче джерельце в пустелі. Стало соромно перед донькою, яка щойно запитувала:

— Куди це наш тато поїхав? Пора й вернутися.

— Поїхав — не помер. Вернеться, — байдуже відказала.

А тим часом професор Шумейко мчав на авто до заміського помешкання. Як добре! Вимкнув телефон, радіо, яке в народі називають «брехунець». Сторож Тихін радив: хай балакає, злодії думатимуть, що хтось є вдома. Клим Іванович почав записувати.

VI. 36-та річниця Жовтня

— Де прапор? Я тебе питаю, Лугова!

— Не знаю.

— А про те, що сьогодні 36-та річниця Жовтневої революції, знаєш?

— Знаю.

— Тоді де прапор?

— Не знаю.

Сліпий, глухий, мертвий міг би впізнати голос парторга, завгоспа і коменданта культосвітнього технікуму Леоніда Андрійовича Кабздира. Друга дійова особа діалогу — староста гуртожитку для дівчат Зінаїда Лугова, Зінька.

Парторг був невеликий на зріст, але міцно збитий. У минулому — воєнспец, тому завжди ходив у формі, ходив так, наче цвяхи забивав. У Леоніда Андрійовича

була типова для таких людей підозра: кожен може виявитися твоїм ворогом. Як будь-який літературний персонаж мав і позитивну рису — одну: любив порядок. У гуртожитку для дівчат — 30 ліжок, стільки ж тумбочок, стільки ж матраців і ковдр, один величезний овальний стіл, одна шафа, емальований бачок з водою. Затишно? Затишно. Зате порядок: ліжка «конвертом», дубова підлога свіжа і чиста, бачок із свяченою водою, бо, як уже мовлено, гуртожиток стояв впритул до Великої Лаврської дзвіниці. До «порядку» входило також: щотижня культпохід у баню, раз

1 ... 14 15 16 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор Шумейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Професор Шумейко"