Читати книгу - "Кохати або помститися"

— Що далі?

— Думаю зараз кавову машину їй купити. Зараз поїду до магазину обирати.

— Навіщо?

— Ти ж знаєш, я таку каву люблю. З автомату.

— Ну ти хитрий лис!

— Та досить тобі!

— Придивись там за нею добре!

— Придивлюсь!

Далі їх розмова перетекла в ділову.

Після розмови Ігор повеселішав: «Одна рибка вже на гачку». Ігор ходив по кімнаті та радів у думках: «Треба буде приїхати та все перевірити, як спрацювала система».

Річ в тім, що коли Ігор орендував житло для Тасі, то потурбувався, щоб в одній кімнати встановили таємну відеокамеру, яка вмикалась би сама по собі — на голос. Він дорого заплатив за таку і тепер почував себе якимось резидентом.

Потім думки Ігоря плавно перейшли до думок про Таїсію: «Як вона там? Чи не погано їй? Може вона зараз сидить та реве там сама?». Йому стало шкода свою наївну коханку. «Треба буде її звеселити якось.» — вирішив він. Коли в нього з'явилася вільна година, він завітав до магазину ювелірних прикрас. Та вирішив обрати для Таїсії символічну нагороду. В магазині він побачив дуже цікаві срібні годиннички на руку. «Кожен з них в єдиному екземплярі», — запевнили його продавці. Він обрав один з них, найгарніший, на його думку, та потім з магазину попрямував на пошту, звідки відправив подарунок дівчині.

Вже наступного ранку Тася отримала повідомлення, що на Новій пошті її чекає посилка. Вона так давно не отримувала ніяких посилок, тому здивувалась. Колись ще в Лебедині отримувала посилки з інших країн від своєї церкви. Тоді скрутне становище у країні спонукало її колишніх одновірців надсилати до України речі, які вже були у вжитку, але ще добре збереглися. Ігор не обіцяв їй нічого надсилати та пояснив це фактором — «Моя дружина». Від нього вона нічого не чекала. На пошті була маленька черга і коли підійшла її черга, то їй винесли велику та заважку коробку. Прийшлось брати таксі й везти коробку машиною. Добре, що на це були гроші. Принесла коробку до дому. В квартирі почала її відкривати. Відкрита коробка здивувала її ще більше. То була машина для кави. Тася засміялася: «Ой, добре, що хоч свої капці мені не надіслав». «Треба було б йому — цьому Сані подякувати», — промайнула ще така думка, але ніяких контактів в неї не залишилося. Він раптово прийшов, потім тихо пішов, не залишив їй навіть номеру телефону. А через тиждень вона отримала ще маленьку бандерольку — срібний годинничок. Йому вона вже зраділа немов дитина. Тішилася ним цілий день, надягла на руку, та куди не пішла того дня, то всюди із ним. «Значить пам'ятає мене. Значить кохає!» — так вона собі пояснила подарунок Ігоря. А потім він і сам їй зателефонував:

«Як ти?» — почула вона у слухавку.

— Добре! Дякую.

— Подарунок мій отримала?

— Так. Він мені дуже сподобався. Тепер він всюди зі мною. Ти тепер всюди зі мною!

— Я радий.

— Як ти витерпіла мого Санька?

— Та вже ж витерпіла.

— Ну не сердься на мене. Будь ласка! Я відчував, що ти зможеш. Ти ж така добра, така моя слухняна!

— Я сумую за тобою, Ігоре.

— Я знаю, моя люба. Я це відчуваю.

— Коли ти зможеш приїхати?

— Хочу тебе порадувати. Вже скоро. Ще через місяць.

— Ура!

— А якщо він ще прийде? Чи ви про це не домовлялись?

— Не знаю, не знаю. За другий раз не домовлялись. Але, якщо він прийде, то сама думай. Та всі його гроші не тринькай. Відклади, на чорний день, як кажуть.

— На який чорний день?

— На лікаря, моя нерозумна дівчинка.

— Я про це навіть не подумала.

— А тепер маєш про це думати. Можливо й у першу чергу.

Розмова стала неприємною.

— Так. Дякую, що нагадав мені про це, — посумнішала Тася.

— Не сумуй там без мене. Все, бувай!

— Бувай!

Розмова розхвилювала Таїсію. «Добре, що він повертається так скоро», — раділа Таїсія. Але думка про лікаря налякала її, бо вона ще жодного разу не була у жіночого лікаря. Тому, що вважала, що їй нема там чого робити. А тепер вона повинна була його відвідувати. Та ще сама мала визначити, приймати їй того Сашка, чи ні. Відразу кавова машина перестала її радувати й стала тягарем на сумлінні. «Як подарував її мені, значить буде щось від мене хотіти», — закралися до неї такі думки, які її лякали та приводили у сумнів.

Щоб якось себе потроху веселити, вона записалася до тренажерної зали. А ще через Інтернет почала вчитися танцювати східні танці. Дома було не дуже зручно, але все ж це допомагало кудись витратити час. Коли вона ще забажала придбати сукню для своїх східних танців, то побачила, що вона доволі дорога. Приблизно так вона витрачала свій час.

А через два тижня на порозі знов з'явився Сашко. «Привіт! Я знову без повідомлення», — веселим голосом промовив він. «А я ж могла кудись піти, або захворіти», — нагадала йому Таїсія, що так робити не добре. «Про захворіти я не подумав. Та куди ж ти ще могла піти. Гуляти в клуби ти не ходиш. До барів байдужа.» — відповів він їй на те. «Я тепер ходжу до спортивного залу. Мені для спини корисно. А ще займаюсь східними танцями. Але так, для себе», — розповіла йому Тася. «Танцями? То цікаво. А для мне станцюєш?» — розпитував він Тасю. «Станцюю. Але не суди строго. Бо костюму в мене такого немає, та я поки ще вчусь», — погодилася Тася з умовою. Потім показала в Інтернеті, який хотіла би для себе костюм. Це була довга червона сукня, що складалася з ліфу та спідниці. Вона вся була розшита золотавими паєтками. «Красива!» —