Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дорогі ви, наші цьоцю 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогі ви, наші цьоцю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогі ви, наші цьоцю" автора Леся Бернакевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 20
Перейти на сторінку:
Ой нікому не давала, Но тому німому, Бо німому добре дати: Не скаже нікому!

Коли Пасьона піднесла тарель із шматками запеченого окуня, то Таратула відкинув ніж та виделку, зауваживши, що рибу, птицю і молодицю треба … руками. І його пальці обіперлися у найбільш ласий шматок.

– Маєте рацію, – погодився Пасьоний, також знехтувавши столовим прибором. – То все європейці, понавидумували прибамбасів, які лише заважають розумній людині…

– Це мужчина хоч куди, – поглядаючи закохано на Таратулу, прошепотіла на вушко Пасьоній Кацапуля. – А екран його мобільника – як вітрина в супермаркеті!

– Жінки нашого роду лише таких і обирають, – мовила у відповідь Пасьона.

– Одне шкода, що холодцю немає, – озвався раптом Таратула, розправившись із рибним делікатесом. – Чи може десь від мене зачаївся? – пожартував.

Слова застрягли у глибинах рота господаря. Виручила господиня.

– Через клопоти я запізно вийшла на ринок, коли уже всі ратиці й галяшки люди порозкуповували, – виправдовувалася. – Але, якщо ви не проти, я б із ближнього ресторану…

Таратула кивнув на знак згоди, а гості навперебій кинулися по шапки. Кожен хотів особисто вручити цьому капіталістові таріль із заливною воловиною.

– Я збігаю, – гарячився Пасьоний.

– Господар не має права залишати гостей, – переконував Пасьоного Сипонький.

– А ви – вже в літах, побережіть ноги, – стримувала Кацапуля Сипонького за краватку. – Хай уже я…

– Я – наймолодша! – заштовхала усіх назад до кімнати Галинка Ледьжива. – Мені і Бог велів…

І вибігла без проводжатого, незважаючи на те, що на дворі вже згусли сутінки, а небо вкрилося зоряною ковдрою. Усім це було навдивовижу. Адже Ледьжива ніколи вам не вийде з хати сама після шостої вечора! Бо вважає себе такою вродливою, що до неї неодмінно «хтось причепиться!»

Коли своячка господині мужньо ступила в присмерк, Таратула вирішив культурно розважити родинну тусівку: почав загадувати племеню дружини ребуси – відгадати його улюблені колір, пору року, пісню. Переможця чекав приз: долар. Усе спершу ішло гладко, доки Таратула не запропонував компанійцям осягнути розумом, яка домашня живність йому подобається?

– Кінь! – вигукнув Сипонький.

– Корова! – висловила здогад Пасьона.

– Курка! – вистрілив Пасьоний.

– Гуска! – викрикнула Кацапуля.

– Качка! – не здавався Сипонький. Проте дядечко лише хитро мружив око.

Коли перелік тварин вичерпався, Таратула зізнався:

– Горобець – моя улюблена домашня живність!

Усі перезирнулися, але ніхто не відважився запитати в цього креза, чому він вважає горобця за свійську птицю? Проте Таратула про все здогадався і, сміючись, пояснив ошелешеним гостям:

– Авжеж, горобець – домашня живність, бо біля дому вештається…

Увесь Бурозубчин рід задоволено захихотів, а Пасьоний ствердно кивнув:

– Маєте рацію…

Аж тут і Ледьжива повернулася. Коли вона поставила подовгасту тацю зі студениною в мереживі петрушки, кілець цитрини та брусочків болгарського перцю на стіл перед Таратулою, то він вийняв із кишені зелені купюри і розплатився із Ледьживою так, як – із стриптизеркою в нічному клубі: просунув гроші у виріз плаття Галини, де, за його уявленнями, починалися володіння її ліфчика. Ледьжива засвітилася, як личинка уругвайського жука, а трапезувальники захоплено заплескали в долоні і взялися до холодцю…

Проте благочинство Таратули не давала спокою господині. Одержима думкою – розвідати номінал, на який розщедрився чоловік тітоньки, Пасьона зашепотіла до Ледьживої:

– Скільки грошей дав старий?

– Не знаю, бо не можу ж при всіх зазирнути до бюстгальтера, – боронилася своячка.

Пасьона увесь вечір шукала нагоди, аби спитати про це в тітоньки. Бо, може, Таратула своїй дружині признався, який гонорар отримала від нього Ледьжива? Коли пані Броніслава відлучилася до вбиральні, то племінниця, допомагаючи їй ввімкнути світло, затріщала:

– Що за щедрого чоловіка маєте, дорогі ви наші цьоцю! Мабуть, позбувся усіх своїх статків через цей холодець!

– Ну ні, – заперечила Броня. – У нього чайові – не більше долара…

«Слава Богу!» – зітхнула племінниця. – Він же ж не дурень – розкидатися валютою!»

Але як тільки автомашина помчала новоженців у темінь ночі, – Пасьоний заявив, що Ледьжива отримала більше, ніж один долар.

– Я ж бачив, що Таратула видобув кілька паперів, – переконував господар свою дружину.

В Пасьоної одразу тиск став вищим.

– Цього не може бути! – заперечила вона благовірному. – Я делікатно розпитувала

1 ... 14 15 16 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогі ви, наші цьоцю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогі ви, наші цьоцю"