Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Янголятко в кутих черевиках. Книга перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша" автора Генечка Ворзельська. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 87
Перейти на сторінку:
і зробила крок до полиці, до старого батькового леза у філіжанці з відбитою ручкою.

— Я більше так не можу!

— Яно!!! — зляканий батьків голос.

Вона простягла руку до леза і…

— Убити її для тебе? — запитав Вітчим.

— Ні, — відповіла Мачуха. — Але трохи крові не зашкодить.

…простягла руку до леза і поцілувала його враз скривавленими губами.

— Дитинко, вийди до мене, — передражнив Вітчим, коли вона робила перший надріз на руці. — Яно, вийди.


Вона вирвала собі волосся і порізала шкіру бритвою від голови до п’ят, численні неглибокі ранки кровили, а коли підсихали, то обплутували її, мов чорне мереживо.

— Яка Яночка!? — реготала Мачуха, танцюючи в крові та відштовхуючи Яниного батька, що намагався затиснути порізи на Яниних руках. — Сказати тобі, як ти вмреш!? І впродовж скількох років ти це робитимеш!?

— Господи, — шепотіла її злякана Мати. — Вона збожеволіла…


Хай буде проклятий Вітчим, який створив для мене такий світ!

Частина друга
Крихітка і сто кам’яних воїнів

Вітчим і мати — вони купили мене. Татусь і мама — цих купила я, коли пішла геть.

Мені тоді було дванадцять.

Тоді теж був кінець світу. Скоріш — КІНЕЦЬ СВІТУ. Так буде точніше.

Добрий клишоногий француз, він шепотів «ррррр» як «ииииии» і розповідав мені казки. А одного разу він захворів і мій вечір спорожнів. Аби розважитися, я вирішила прогулятися нескінченною квартирою вітчима. Я знала, що мачуха вже пішла і крім кам’яних воїнів тут тільки я і він — Крихітка та її усміхнений вітчим.


У квартирі скрізь було вимкнуте світло. Величезна квартира. Стеля така висока, що не дістанешся до вимикачів. Але я ходила задбаними соборами кімнат і, вгледівши старі вівтарі, запалювала свічки. Я розтискала долоні та випускала бірюзово-бузкових світлячків. Я змушувала світитися папороть і чорну воду бездонних озер.

Я не могла засвітити зірки, але тут я не боялася.

Я просто йшла нескінченними кімнатами, у більшості з яких я ніколи не була і вже ніколи не буду. І мені не було страшно.

Мені не було страшно, навіть коли я знайшла його — провал у стіні, сходи до щойно створеного Вітчимом світу.


— Не йди туди, — шепотів добрий голос за правим плечем.

— Забираймося геть, — просив голос з іншого боку.

У світі, який іще був таким порожнім і в якому можна було робити все, що завгодно.

Я лише присіла навпочіпки і попестила туман, що клубочився при землі. Я встигла виростити лише дві травинки та жучка на них. Але навіть це не зашкодило Вітчимові сотворити задуманий ним Кінець Світу.

І розкидавши потвор, що терлися біля його ніг, він озирнувся й закричав:

— Хто?!

— Забираймося, — сказав добрий голос.

— Не озивайся, — сказав голос за лівим плечем.

І вони сплелися крильми, захищаючи мене од Вітчима. Але мій Вітчим уже побачив мене.


— Доведеться покарати тебе, — сказав Вітчим.

— Я більше не буду.

— Так треба. Дівчатка, які псують батькові речі, мають бути покарані.

І він випростав пазуристу лапу та вдарив янгола, котрий оберігав мої сни. Він убив янгола, який охороняв моє Світло. І вперше в житті я залишилася зовсім сама.

Я поховала їх у дюнах бібліотеки, в білому холодному піску.

Я вистелила їхні могили квітами.

Я плакала, і у світі довкола мене більше не було їхніх золотих крил.


— О, — сказала Мачуха, повернувшись уранці. — Наша дівчинка подорослішала.

А Вітчим, поправляючи перед дзеркалом краватку, сказав:

— Час летить, наші діти дорослішають.

— Влаштуємо вечірку? — запитала Мачуха.

— Авжеж, — сказав Вітчим. — Це треба відсвяткувати.

— Увечері, — сказала Мачуха.

— Увечері, — сказав Вітчим, цілуючи її.

Я пішла, не дочекавшись свята.

1 ... 14 15 16 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"