Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Мінівер Чіві, дитя насмішки,

Дедалі жалюгіднішим ставав.

Щодень оплакував свою появу в світі,

Й на те причини мав.

Сумував він за прадавніми часами,

Баскими кіньми й дзенькотом мечів.

Якби він лицаря зустрів випадком,

Нечувано б зрадів.

Мінівер Чіві, народжений запізно,

Потилицю все чухав, поринувши в думки.

Кахикнув і сказав до себе слізно:

— Недоля, — й далі пив. («Мінівер Чіві»)

Без великої битви, в якій чоловік може жити і вмерти, шалена частина його природи йде в підпілля і кипить там із понурою люттю, яка виглядає безпричинною. Кілька тижнів тому я летів літаком на Західне узбережжя. Був обідній час, і чоловік, що сидів переді мною, раптом відкинув спинку свого крісла назад, з кількома поштовхами задля певності. І мені захотілося виштовхати його в салон першого класу.

Мій друг має проблеми зі своїм магазином іграшок, бо діти, які приходять, «виводять його з рівноваги», і він огризається на них. Його справі це лише шкодить. Стільки чоловіків, причому, добрих чоловіків, зізнаються, що регулярно поруч зі своїми дітьми втрачають самоконтроль. Ось учора спостерігав цікаву ситуацію на дорозі. Засвітило зелене світло, а водій, що переді мною, не зрушив з місця. Вирішивши, що він не звернув уваги, я трохи посигналив, адже за нами вже зібралося понад двадцять машин. Та чоловік миттю вискочив із машини, викрикуючи погрози, практично він був готовий до бійки. По правді, мені дуже захотілося йому відповісти. Чоловіки розлючені, і ми не зовсім знаємо, чому саме, з якої причини.

І чому є стільки «спортивних удів», які на кожні вихідні втрачають своїх чоловіків, що йдуть грати в гольф, футбол чи дивляться ці ігри по телевізору? Чому так багато чоловіків захоплюються спортом? Тому що це найбільша пригода. Чому так багато чоловіків губляться в кар’єрі? Причина та сама. Якось я побачив рекламу одного журналу. Його представили як пригоди в капіталізмі для чоловіків. Знаю чоловіків, які годинами сидять в інтернеті, торгуючи акціями. У цьому є присмак захоплення і ризику, безперечно. І хто їх звинуватить? Решта їхнього життя — домашні справи і нудна рутина. Не збіг обставин, що багато чоловіків шукають позашлюбних стосунків не заради любови чи навіть сексу, а, як самі зізнаються, заради пригоди. Адже багатьом чоловікам наказано залишити цей дух пригоди у себе за спиною і «бути відповідальним», тобто жити лише з обов’язку. Все, що залишається — це фотографії з минулого і, можливо, якісь наскладані в гаражі деталі. Ед Сісман пише:

Чоловіки, яким за сорок,

Встають серед ночі,

виглядають із вікна

І запитують себе,

Де не там повернули

І чому таке довге життя.

Сподіваюся, у вас уже склалося повне уявлення. Якщо чоловік не знаходить тих справ, задля яких створене його серце, якщо його навіть ніколи не заохочують жити заради них, він шукатиме їх в інших місцях. Чому порнографія — найголовніша пастка для чоловіка? Він прагне красуні, але без шаленого і пристрасного серця не може її знайти, завоювати чи втримати. Хоча його страшенно тягне до жінки, він не знає, як за неї боротися і навіть не знає того, що він має її домагатися. Радше чоловік відчуватиме, що жінка є таємницею, яку він не може розв’язати, і на рівні душі триматиметься на віддалі. А приватно, таємно від усіх, він звертається до імітації. Порнографія стає для чоловіка згубною звичкою саме тому, що більше за будь-що інше у його житті дозволяє йому відчути себе чоловіком, нічого від нього не вимагаючи. Чим менше відчуває себе чоловік справжнім чоловіком у присутності справжньої жінки, тим вразливішим він є до порнографії.

І так чоловіче серце, загнане у темніші закутки душі, позбавлене того, чого він найбільше прагне, виявляється у темніших місцях. Правду кажучи, в реальності боротьба чоловіка, його рани і згубні звички є дещо складнішими, але такими є стрижневі причини. Як попереджував поет Джордж Герберт: «Той починає вмирати, хто відмовляється від своїх бажань». І знаєте що? Всі ми про це знаємо. Кожен чоловік знає, що щось сталося, щось пішло не так… Ми просто не знаємо, що саме.

НАШ СТРАХ

Десять років свого життя я провів у театрі як актор і режисер. Ті роки були здебільшого радісні. Я був молодий, сповнений енергії і вмів добре робити свою справу. Моя дружина працювала в компанії, якою я керував, і там ми мали багато близьких друзів. Цей вступ потрібен, аби ви краще зрозуміли те, що я зараз вам розкажу. Всупереч тому, що майже всі мої спогади про театр щасливі, мені постійно сниться одне жахіття. Відбувається все так: я раптом опиняюся в театрі — на великій сцені, як на Бродвеї, на якій прагне грати кожен актор. У партері гасне світло, а сцена так яскраво освітлена, що звідти, де я стою, не видно глядачів, проте я відчуваю, що зал повний. Вільні лише стоячі місця. Наразі все добре. Актори люблять грати для повного залу. Але мені цей момент узагалі не подобається. Мене паралізував страх. Вистава вже триває, і я маю головну роль. Але я не