Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Пам’ятаєте, куме, як я в молодості віз із снопами піднімав?
– Брешете, куме, не було такого!
– А давай на спір, що було?
Вдарили по руках.
– Програли ви, куме. Я ж піднімав той віз. Піднімав, піднімав, але так і не підняв…
Кум Петро, чекаючи в гості кума Івана, знімає з полиці книги і ховає їх.
– Ти що, боїшся, що кум їх вкраде? – питає жінка.
– Боюсь, що кум їх впізнає…
– Я чув, куме, що ваша жінка вчора дуже сварилася.
– То вона на пса розізлилася.
– Бідний пес. То вона в нього відбере ключ?
Кум Степан виграв у лотерею сто тисяч гривень.
– Що будете робити з грошима, куме?
– Віддам борги.
– А решта?
– А решта зачекає.
Заводить кум кума в нову хату, показує:
– Ось тут вітальня для гостей. Одночасно за стіл може сісти, не дай Боже, двадцять чоловік…
– Куме, ви вчора були на зборах?
– Ні, я вдома спав.
– Кумо, ваші два синочки знову залізли на мою яблуню! Коли це вже нарешті закінчиться?!
– От біда! А де ж мій третій? Грицю, ти чому не з братами? Де тебе носило?!
– Куме, позичте магнітофон.
– Хочете потанцювати?
– Ні, хочу трохи поспати.
Іван прийшов додому п’яний. Жінка до нього:
– Знову всі гроші пропив?
– Я пив за чужі!
– За чиї?
– Кума Миколи!
– А де твої?
– Кум Микола пропив.
Зайшов кум Петро до кума Івана в гості. Вечір. Трохи випивають, закусюють. Кум Іван вимкнув світло.
– Чому це ти? – питає кум Іван.
– Щоб електрику не палити.
Чує кум Іван – щось шарудить.
– Що ви там робите, куме?
– Штани скидаю, щоб не протирати.
– Куме, а коли почалися непорозуміння між вами і вашою Наталкою?
– 20 липня 1980 року.
– Звідки така точність?
– А це день нашого одруження.
– Кумо, що було причиною смерті вашого чоловіка?
– Лікарі, кумо.
П’яні куми вночі ледве зайшли до хати одного з них. Рухаються помаленьку далі.
– Оце, куме, сіни. Оце – вітальня. Оце – спальня. Он – ліжко, моя жінка спить, поруч з нею я…
Орав кум Іван город. Кобила раптом впала посеред борозни. Покинув її Іван і побіг до кума Петра.
– Петре, – гукає, – давай свого гнідого поміняєш на мою кобилу.
– Згоден, – киває Петро.
Вдарили по руках.
– Моя кобила лежить в борозні. А де твій Гнідко?
– А мій гнідий здох у вівторок, шкіру можеш забрати в коморі.
Кум за доброю чаркою розповідає, як замолоду вони з кумом в Афганістані примусили побігти 50 душманів.
– Не може бути! – дивуються приятелі.
– Та може їх було й більше… Та ще й як бігли! Ледве-ледве нас не догнали…
Кум Петро і кум Іван їдуть в автобусі після гарних посиденьок у пивному барі.
– Я доїду до вокзалу? – питає кум Петро в кондуктора.
– Доїдете.
– А я? – питає кум Іван.
– А чому ви, куме, коли п’єте горілку, очі закриваєте?
– Я поклявся жінці, що на горілку й дивитися не буду.
– Куме, ходімо вип’ємо.
– Не можу.
– Чому?
– По-перше, горілка шкідлива для здоров’я, по-друге, лікар мені суворо заборонив пити, а по-третє, куме, я вже п’яний.
– Куме, куди йдеш?
– Повертаюсь з гостей додому. Новий рік зустрічав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні», після закриття браузера.